Заходи сонця на Соборності, романтика ГРЛ та «бабусин театр». Полтава очима Instagram-фотографки johanna_kennex

Полтавка обожнює світанки й заходи сонця, а також те, як разом із ними перевтілюється простір навколо. Свої фото публікує під ніком johanna_kennex в Instagram.

За допомогою фото вона виділяє миті, коли сонце сідає просто по центру вулиці Соборності. Крім того, фотографиня є палкою шанувальницею краєзнавчого музею і прагне показати його з нетипових ракурсів, акцентуючи на деталях.

«Полтава хоч і невелике місто, але якщо фіксувати зміни протягом року, через погодні явища, то зміни в ньому фіксувати стає нескінченно цікавим», – ділиться вона.

Хоч полтавка й народилася в центрі міста і вважає його найбільш фотогенічним, її об’єктив охоплює значно більше. Фотографка переконана, що навіть у промисловому мікрорайоні ГРЛ можна знайти особливу романтику. У центрі ж її приваблюють насамперед архітектурні форми та перехожі, які випадково потрапляють у кадр. Також вона любить Кобищани за їхній відособлений світ із чарівною природою, яка кардинально змінюється залежно від сезону.

Водночас фотографині прикро, що потужний потенціал розвитку міста наразі гальмується. Анна зазначає, що Співоче поле разом із парком Перемоги могли б стати чудовою рекреаційною зоною, якби їх нарешті довели до ладу.

Для Анни Instagram –  це не про блогінг чи погоню за охопленнями, а скоріше щоденник пам'яті. Її шлях у цій соцмережі розпочався у 2012 році. Через тогочасні проблеми з інтернетом у старому житловому фонді їй доводилося ходити до бібліотеки або в гості до батька, щоб опублікувати знімки, накопичені на планшеті. Технології стали доступнішими, проте ставлення до контенту не змінилося. Анна й досі щороку фотографує полтавські сакури, магнолії та мінливі краєвиди на вул. Монастирській.

Особливо гостро потреба фіксувати життя міста постала після початку повномасштабного вторгнення, коли пришло чітке усвідомлення: в один момент усього цього може не стати. Своїми світлинами вона відкриває локації, про які інші полтавці могли навіть не здогадуватися або повз які щодня проходили, не помічаючи краси.

«До мене якось підійшла дівчина й розповіла, що переїхала до Полтави з Харкова і саме завдяки моїм фотографіям знаходить для себе нові прогулянкові маршрути».

Як родинна історія формувала погляд на місто

Захоплення архітектурою та урбаністикою в Анни Ячневої спадкове. Її бабуся була залучена до будівництва театру імені Гоголя. Жінка пригадує, як у дитинстві, проходячи повз будівлю, завжди казала: «Йду біля бабусиного театру». Цей теплий жарт побутує в родині й досі.

Дідусь Анни у 1950-х роках був серед перших інженерів Полтави, які почали працювати із залізобетонними конструкціями у повоєнний період. Він долучився до проєктування та зведення стадіону «Ворскла». Батьки фотографині за першою освітою також інженери і свого часу проєктували мікрорайон Левада. Батько Анни Олександр Ячнев теж відомий у місті фотограф, чиї роботи люблять полтавці. Мама теж багато фотографувала, тож естетичний хист дівчина перейняла від батьків на підсвідомому рівні.

У кожного є локація, яка ніколи не перестає захоплювати. Для Анни це будівля Архіву, яку вона готова знімати постійно. Полтавка згадує вечір 2022 року, коли місто сильно засипало снігом, і вони з подругою вирушили на довгу прогулянку, щоб зафіксувати цю казкову атмосферу.

«Я люблю цю будівлю у будь-яку погоду: і в сніг, і в холод, і в зливу, і в спеку, на світанку й на заході сонця», – каже Анна Ячнева.

Окреме місце в її серці посідає краєзнавчий музей. Дівчина захоплюється спадщиною Василя Кричевського:

«Кричевський унікальний тим, що привніс традиційні квіткові елементи в український текстиль та на фасади модернових будівель. Він постійно малював, і згодом його унікальні рослинні орнаменти міцно увійшли в наш побут».

Головним же місцем сили, де так добре збиратися з друзями, фотографиня називає оглядовий майданчик на Івановій горі за Свято-Успенським собором, адже саме звідти відкривається той самий класичний, затишний краєвид на нижнє місто й Ворсклу.

Питання культурного статусу міста сьогодні викликає неоднозначні оцінки. З одного боку, в Полтаві регулярно відбуваються заходи, спрямовані на підтримку української ідентичності та збереження етнотрадицій. З іншого — є чимало хронічних проблем, на які роками заплющують очі. Анна переконана, що місто стрімко втрачає свій колишній культурний лиск, і задля його збереження зусилля має докладати не лише влада, а й кожен мешканець.