Захований серед дерев свідок старої Полтави на Миколаївському узвозі

У Полтаві є місця, де вціліла архітектурна спадщина тісно переплітається зі зруйнованою, від якої лишилися лише спогади та старі світлини. Одне з таких місць – Миколаївський узвіз.

Про колишню велич мурованої Миколаївської церкви сьогодні нагадують архівні кадри та залишки руїн дзвіниці у дворі сучасної парафії Святого Миколая. Проте поряд зберігся інший цікавий обʼєкт – будинок священників цього храму. Його можна помітити з вул. Небесної Сотні, хоча споруда майже захована за густими кронами дерев. Про історію та архітектурні особливості цієї садиби ЗМІСТ поспілкувався з полтавським архітектором Артуром Арояном.

Свого часу будівля слугувала службовим житлом для настоятелів Миколаївської церкви. Споруджували такі доми коштом парафіян або єпархії, тому на матеріалах не заощаджували. Оскільки земля й нерухомість перебували у власності церкви, після призначення нового настоятеля сюди просто заїжджала інша родина.

Дім звели орієнтовно у 1900 році або навіть трохи раніше. Споруда дійшла до нашого часу в автентичному стані та є показовим зразком цегляного стилю в міській забудові.

У європейській практиці цей напрям відомий ще з доби Середньовіччя, переживаючи періоди забуття та відродження. У Полтаві він зʼявився в другій половині XIX століття, а піку популярності досяг на межі XIX–XX століть. Стрімкий розвиток залізниці та промисловості спровокував справжній будівельний бум: місту потрібно було зводити багато, швидко й водночас раціонально за витратами.

До цього полтавські споруди зазвичай штукатурили та прикрашали пишною ліпниною, що значно здорожчувало й затягувало роботи. Новий підхід пропонував залишати фасад відкритим, а весь декор формувати самою ж кладкою. Майстри використовували лекальну цеглу, змінювали способи перев'язки та чергували рельєфні елементи. Саме таку фактурну кладку можна й зараз побачити над арковими вікнами будинку на Небесної Сотні. Для тогочасної Полтави це було сміливим та прогресивним рішенням.

Будівля має статус цінної памʼятки не лише через виразну архітектуру, а й завдяки рідкісності, адже у Полтаві збереглося всього три подібні будинки священників. Дім на Небесної Сотні серед них найстарший, тоді як інші два на Соборному майдані та на Кобищанах з'явилися вже ближче до 1910 року або пізніше.

Сама Миколаївська церква, якій належала садиба, не збереглася.

Як пише у своїх дослідженнях полтавська історикиня Оксана Коваленко, первісний храм стояв на межі Полтавської фортеці, над Мазурівською брамою та старим виїздом із міста. Ще на початку XVIII століття тут стояла деревʼяна церква. Вона згоріла під час пожежі близько 1756 року, а в 1774 році на цьому ж місці освятили муровану споруду. Згодом, у 1784 році, поруч звели двоярусну камʼяну дзвіницю, уламок стіни якої можна побачити й сьогодні.

Сучасний храм облаштований у двоповерховій прибудові середини XIX століття. Вона пережила антирелігійну кампанію радянської доби лише тому, що її зовнішній вигляд не нагадував сакральну архітектуру. Натомість величну Миколаївську церкву та її дзвіницю радянська влада знищила в 1930-х роках.