Публічна лекція-обговорення відбулася в межах Молодіжного філософського форуму «Проєкти людяності в постмодерні», який ініціював кандидат філософських наук, доцент кафедри педагогіки та суспільних наук Полтавського університету економіки й торгівлі Ігор Усанов. 

ЗМІСТ уже писав про лекцію київського філософа Вахтанга Кебуладзе, що раніше пройшла у межах форуму.

Запрошена лекторка – кандидатка філософських наук, доцентка філософського факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна Дар’я Зіборова.

ЗМІСТ побував на лекції й готовий розповісти про її головні ідеї.

Кіно, як і будь-який літературний текст, хоче щось повідомити своєму глядачеві. Дар’я Зіборова говорить, що у кожному фільмі можна знайти філософські ідеї: як високі – у стрічках від найкращих режисерів, так і досить примітивні – у картинах для масового споживача чи вечірніх серіалах на телебаченні.

Філософський погляд дає цілісне розуміння кіно. Дар’я Зіборова говорить, що заглибитися у сенси фільму можна на чотирьох рівнях:

Лекторка каже, що перші два рівні розуміння доступні будь-якому глядачеві й не вимагають спеціальної підготовки. Тоді як опанування символічного та філософського рівня потребує певних знань.

Зіборова не випадково обрала для філософського аналізу саме першу частину фільму «Матриця». Вона каже, що режисерки кінострічки – сестри Лана і Лілі Вачовскі – заклали у фільм важливі для сучасної людини ідеї та сенси.

Перша частина фільму «Матриця» вийшла в 1999 році. Це був час, коли розвиток комп’ютерних технологій і поява віртуальної реальності вже почали розмивати межі реального та ілюзорного.

Сестри Вачовскі у фільмі створюють картину світу майбутнього, де люди більше не можуть розрізняти реальне й ілюзорне, бо їх свідомість поневолена машинами. Головний герой Нео дізнається, що звичний йому довколишній світ є ілюзією – Матрицею, а життя його триває у штучному сні.

Дар’я Зіборова говорить, що філософська оптика дозволяє побачити у сюжеті «Матриці» не лише режисерську фантазію, а й ідеї, які ще дві з половиною тисяч років тому висловили Платон і Будда.

Дар’я Зіборова умовно розділяє фільм на дві частини. Сенс першої частини найкраще прояснювати крізь призму платонівського бачення реальності та ілюзії. Своє розуміння проблеми Платон викладає у своєму міфі про печеру.

У міфові йдеться про те, що світ лише здається реальним для людей, які його населяють. Насправді ж усе в ньому є лише ілюзією, тінню, яку люди бачать на стіні печери. Мешканці печери – бранці, вони повністю заковані й не можуть навіть повернути голови. Люди все життя проводять в полоні ілюзій, бо змушені дивитися на самі тіні, не бачачи реальних речей.

Подібно людям із печери пізнання, герой стрічки Нео прожив значну частину життя, не усвідомлюючи ілюзорності свого існування. Про Матрицю, яка замінила йому реальне життя, Нео дізнається від інших героїв фільму – Трініті та Морфеуса. Вони показали йому реальність, де все контролюють машини, що підкорили людські тіло й розум.

Після того, як Нео виходить з Матриці й прокидається від штучного сну, він стає виразником ідей буддизму.

Засновник буддизму Сіддгартха Ґаутама свого часу теж жив у несправжньому світі, яким його оточив батько. Сіддгартха був принцом, якого хотіли вберегти від страждань реального світу. Його палац перетворили на місце ідеальної краси, яке населяли лише молоді та здорові люди. До 29 років принц не мав уявлення про справжнє життя поза межами палацу: про біль, хвороби, старість і смерть.

Після відкриття реального стану речей Сіддгартха живе відлюдником. Розмірковуючи над людським існуванням, він усвідомив його обмеженість і недосконалість. Так Сіддгартха став Буддою, дослівно – «тим, хто прокинувся».

Дар’я Зіборова говорить, що буддистські мотиви з’являються у фільмі тоді, коли Нео усвідомлює, що Матриця є лише сном. Щойно герой розуміє, що її насправді не існує, він отримує здатність впливати на ілюзію Матриці. У фільмі цей момент змальовує епізод, коли Нео зупиняє кулі.

Підсумки лекції: філософські ідеї живуть у книгах, картинах і кінострічках, головне – навчитися їх розпізнавати.