Бунт проти моралі або Як полтавський письменник переміг цензорів
Колаж ЗМІСТу
Олесь Ульяненко – один із найяскравіших представників Полтавщини в лонглісті знакових книжок Незалежності від Українського інституту книги. Його роман «Сталінка» свого часу відзначили малою Шевченківською премією. Утім інший твір письменника «Жінка його мрії» спричинив скандал, вивів митців на вуличні протести і забив черговий цвях у домовину державної цензури.
Український інститут книги до 6 жовтня обирає 35 знакових книжок Незалежності. З лонг-листа може здатися, що сучасною літературою Полтавщина представлена мало. Один з авторів – Олесь Ульяненко, який був родом з Хоролу, з книгою «Сталінка», що вважається однією з найкращих в його доробку, та була відзначена малою Шевченківською премією. Але інша його книга – «Жінки його мрії» – спричинила величезний скандал в українському суспільстві та культурі, і була одним із цвяхів в домовину спробам цензури в Україні.
Книга «Жінка його мрії» видана у 2009 році. За відгуками читачів, це епатажний та жорсткий роман, який не всім сподобається. Але це не привід забороняти книжку. Приводом стало звинувачення цього роману у «порнографічності».
Держконтроль під прикриттям моралі
З 2004 року в Україні діяла Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Цей орган аналізував літературу, кіно, телепрограми й відеоігри на відповідність моральним нормам, по суті виконуючи цензурні функції. Комісія забороняла прокат фільмів жахів, зокрема сьому частину франшизи «Пила», вимагала показувати мультсеріали на кшталт «Сімпсонів» чи «Губки Боба» лише вночі та регулярно копіювала заборонні практики Росії.
Для видавців висновок комісії був вироком, бо книжку мали вилучити з друку, а книгарням під загрозою штрафів забороняли розповсюджувати наклад. Штамп «Порнографія» мав поставити хрест на творі Ульяненка.
Бунт митців і рух «Анти-НЕК»
Письменник відмовився змиритися із забороною і подав на НЕК до суду. На захист Ульяненка стала українська культурна спільнота. До протестного руху долучилися Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Ірена Карпа, Андрій Бондар, Євгенія Чуприна, Андрій Кокотюха, Світлана Поваляєва та Лесь Подерв’янський.
15 січня 2010 року стартувала масштабна акція «Анти-НЕК: ні цензурі!». Упродовж кількох років у 16 містах України відбулося близько 30 мистецьких подій. Літератори та публіцисти розгорнули кампанію в пресі, висміюючи сам факт існування такого абсурдного органу.
«Мораль – узагалі не функція держави. Вона не має права пхатися в ці речі. Тим більше така держава, яка неспроможна гарантувати громадянам гідний прожитковий мінімум, але береться вчити, що малювати, що читати та яке кіно дивитися. Мистецтво існує поза мораллю – це паралельні світи, які не перетинаються», – казав Лесь Подерв’янський.
«НЕК шкідлива за своєю суттю, адже несе механізми контролю та пригнічення культури. Її діяльність антиконституційна, а методи є абсолютно совкові», – говорив Сергій Жадан.
Судовий абсурд
Судові баталії супроводжувалися перформансами. Під час засідань під стінами Окружного адміністративного суду Києва збиралися письменники, правозахисники, журналісти. Митці вголос декламували уривки із забороненої книжки, читали власні провокаційні тексти та детально препарували нікчемність експертних висновків комісії.
Захист письменника залучив провідних філологів і літературознавців, які склали фахову незалежну експертизу: в романі немає жодної порнографії, а є маргінальний реалізм та художнє осмислення дійсності.
Справа завершилася мировою угодою. З тексту прибрали окремі фрази, а НЕК була змушена визнати, що висновок експертки Варвари Ковальової був лише її приватною думкою, а не офіційною позицією колегії. Заборону на розповсюдження роману скасували.
Перемогу відсвяткували іронічною вечіркою «Навчаємо поганому» в столичній «Карась Галереї», де гостей на вході застерігали: «Увага! Гарантовано нецензурну лексику, відверті сцени, незручні ситуації та описи пороку. Криваві жертвопринесення до обов’язкової програми не входять». Спроба піддати твір цензурі лише зробила йому грандіозну рекламу.
Згодом Олесь Ульяненко раптово пішов із життя в серпні 2010 року у віці 48 років, перенісши за останній рік кілька інсультів. Ймовірно, напружена боротьба коштувала йому здоров'я. Саму ж Комісію з питань суспільної моралі остаточно ліквідували лише в лютому 2015 року, позбувшись чергового радянського рудимента в системі української держави.