Етнічна мапа Полтавщини протягом століть: хто заселяв ці землі
Фото ЗМІСТу
Під час лекції історик розвіяв московський міф про «єдиний народ» грунтуючись на переписі 1897 року, який показав, що українці становили понад 90% населення Полтавської губернії, другою за чисельністю громадою були євреї, а поруч із ними жили караїми та німецькі колоністи.
Історик Олександр Лимар 4 лютого провів лекцію «Етнічна мапа Полтавщини. Народи та культурна спадщина про етноси які населяли» Полтавщину протягом століть. Він зібрав зацікавлених у цьому питанні полтавців, які змогли поставити питання та вступити у дискусію з лектором.
Етнос і нація: у чому різниця
В Україні часто плутають поняття «етнос» і «нація». Етнос – це біосоціальне явище і спільнота людей, яка сформувалася в певних історичних і природних умовах:
«Наприклад, українці формувалися на основі славянських племен, які проживали на території сучасної України, з домішкою тюркських народів, які тут також проживали, і в межах середнього Подніпров'я, звідки і походить назва України, яка зустрічається у повісті минулих літ. Десь приблизно це XII століття, перша згадка. Процес формування етносу називається етногенезом».
Своєю чергою, нація – це вже політичне поняття, яке пов’язане з державою та громадянством. Тому в Україні можуть жити представники різних етносів – поляки, угорці, білоруси, греки, євреї, роми – але всі вони належать до української політичної нації.
«В Україні розрізняють поняття корінних етносів і діаспор. Наприклад, греки належать до діаспорних меншин, адже мають власну державу. Саме питання самовизначення часто використовує Російська Федерація для маніпуляцій. Вони говорять про “самовизначення” росіян у Криму, хоча цей народ уже реалізував своє право, створивши власну державу – Російську Федерацію. До її складу власне входять і інші народи», – пояснює Олександр Лимар
За статутом ООН, кожен етнос має право на самовизначення лише один раз. Якщо народ не має власної держави, він може її створити за визначених умов. Якщо ж держава вже існує, повторне «самовизначення» не передбачене міжнародним правом. Саме цим питанням часто маніпулює Росія.
Міфологія Кремля: як історія розвінчує тезу про «один народ»
Росія часто маніпулює тезою про «один народ», але історія показує інше – українці та росіяни мають різне племінне походження. Історик пояснив, що в українців основу становили слов’янські племена з домішками балтів і тюрків, тоді як у росіян до цього додається ще й фіноугорський елемент. У білорусів переважає слов’янський і балтійський склад.
За словами Олександра Лимаря, природні умови також впливали на формування народів:
- українці жили переважно в лісостепах;
- білоруси серед лісів і боліт;
- росіяни у лісових територіях між Києвом і Волгою, які в давніх джерелах називали Заліссям.
Більш усталена етнічна карта сформувалася в ранньому новому часі, тоді ж за переписом населення 1897 року більшість у Полтавській губернії становили українці – майже 93%. У селах їхня частка сягала 99%, у містах – 85–90%. Другою за чисельністю групою були євреї:
«Євреї були однією з найбільших етнічних груп на Полтавщині, хоча російські джерела часто намагалися показати себе на другому місці. Насправді вони займали третє чи навіть четверте місце за чисельністю. У південних регіонах їх було трохи більше, але з’явилися вони там лише у XIX столітті. А у XV–XIX століттях більшість населення південних губерній становили українці та кримські татари. Тоді сучасних державних кордонів не існувало, межі були рухливими, без прикордонників і чітких ліній».
Релігійна карта Полтавської губернії
У XIX столітті більшість населення Полтавської губернії становили православні – понад 99%. Старообрядці та римокатолики були лише невеликою меншістю. Власне росіяни, які проживали на Полтавщині, переважно належали до старообрядців. Вони тікали з Московського царства через релігійні переслідування й оселялися на території Гетьманщини.
Старообрядництво виникло у XVII столітті після Никанівської реформи, яка змінила церковні обряди і ті, хто не прийняв нововведення, продовжували молитися «по-старому» і створювали власні громади. Частиною з них були безпопівці, які взагалі не визнавали церковної ієрархії, слухаючи лише своїх старців. На Полтавщині найбільше старообрядців проживало у Кременчуці і становили до 30% населення міста, вони мали власні церкви, громади та займалися торгівлею й ремеслами. Відомі купці Чуркіни фінансували дитячий притулок і будівництво старообрядських храмів.
Цікаво, що в переписах населення Російської імперії існувала окрема категорія – «ухилянти від православ’я», так називали всі релігійні течії, які не належали до офіційної державної релігії. Серед них були духобори, молокани, хлисти та скопці. Найвідомішим представником хлистів був Григорій Распутін.
Історик розповів, що скопці виникли як відгалуження від хлистів і православних громад. Їх було небагато, адже обряди посвячення були надзвичайно жорсткими. Чоловіки проходили кастрацію, яку називали «цар-печатями», і втрачали здатність мати дітей. Жінки теж зазнавали каліцтв, але іноді могли народжувати після виходу з секти.
Через переслідування скопці розглядали українські губернії лише як транзитну територію на шляху до Румунії. Однак і там вони зазнавали утисків через свої радикальні практики та пропаганду, їхні обряди та богослужіння навіть зображали художники Російської імперії.
Караїми на Полтавщині: екзотичний етнос із Криму
Олександр Лимар пояснив, що караїми – це невеликий етнос кримського походження, який сповідує юдаїзм у власній формі, без талмуду. Їхня мова визнана однією з найчистіших тюркських, і навіть турки запозичили з неї десятки слів. За переписом 1897 року на Полтавщині проживало лише 216 караїмів, а найбільша громада була у Кременчуці (понад 100 осіб), а менша у Полтаві.
«В основному це були купці, також це були лікарі, викладачі. Я знаходив інформацію, що викладачем декількох полтавських навчальних закладів був представник караїмської громади, він викладав фізику, астрономію, здається, щось пов'язане з землевпорядкуванням і ще кілька дисциплін. Вони займалися, як правило, якщо це не були купці, або офіцери, або армійські, або жандармські офіцери», – розповів історик.
Караїми вирізнялися заможністю та самодостатністю, зокрема, серед них були купці першої гільдії, лікарі та викладачі. Найвідомішими стали брати Дурунча – тютюнові магнати з Кременчука, які володіли фабриками, мали магазини у Берліні та Парижі й продавали продукцію по всій Російській імперії. Їхня громада мала власні храми – кінаси, які в Криму нагадували мечеті, а в Україні більше були схожі на синагоги.
Під час Другої світової війни караїми стали жертвами Голокосту, адже їх часто плутали з євреями, тому сьогодні на Полтавщині залишилося лише двоє представників цього етносу. Попри малочисельність, караїми залишили помітний слід у культурі та економіці регіону від підприємництва до освітньої діяльності.
Єврейська громада Полтави пройшла шлях від дискримінації до впливу
Наприкінці XIX століття у Кременчуці близько половини мешканців назвали ідиш рідною мовою. Це була основна розмовна мова єврейських кварталів, тоді як іврит залишався мовою духовної літератури. За переписом 1897 року євреї були другою за чисельністю громадою, але на Полтавщині їх було лише 4% – менше, ніж в інших українських губерніях. Це пояснювалося тим, що регіон входив до «смуги осілості», де проживання євреїв суворо регулювалося законами імперії. Їх не допускали до гімназій та вищих навчальних закладів, фактично залишаючи на рівні чорнової робочої сили. Попри це, серед них сформувалася фінансова еліта, яка відігравала важливу роль у розвитку міста:
«Євреї не мали іншої еліти, окрім фінансової, власне вона з’являлася не завдяки, а всупереч усім перепонам, які їм ставила влада. Одним із найвідоміших представників громади був Авраам Зеленський – купець першої гільдії, який став міським головою Полтави. Це був унікальний випадок для всієї Російської імперії. Завдяки його зусиллям у місті було відведено місце під Велику хоральну синагогу та єврейське кладовище», – розповів Олександр Лимар.
У Полтаві діяло близько десяти синагог. Серед них були професійні – солдацька для євреїв-кантоністів, кравецька для ремісників, а також великі храмні та приватні. Відомою була синагога купця Молдавського на Подолі, яку розібрали приблизно у 2010 році.
У Полтаві довгий час точилися суперечки про існування «десятої синагоги». Лише нещодавно розкрили її таємницю: молитовний дім купця Іосифа Ейзлера стояв біля його млина на сучасній вул. Соборності. Синагога слугувала духовним осередком для працівників та єврейських мешканців району, а її рабином був дід відомого юриста Генріха Сліозберга. Зруйнована під час бомбардувань 1943 року, вона залишилася лише у спогадах та рідкісних архівних згадках, ставши символом поєднання економічної та релігійної історії міста.
Німецькі колоністи в Полтаві: ремісники та лютерани
За словами історика, на початку минулого століття у Полтаві існувала громада німецьких колоністів, яких запросили сюди для розвитку ремесел і виробництва. Зокрема, вони займалися виробництвом тканин і сукна, жили компактно на території сучасних вулиць Григорія Сковороди та Семена Антонця. Громада мала власне самоуправління, яке складалося з старости, кількох помічників і пастора кірхи, загалом у місті проживало близько 300–400 осіб.
Німці вирізнялися високим рівнем культури та технологій. Вони привозили новітні винаходи, які дивували місцевих мешканців.
«Це був культурний шок, цей експонат знаходиться у Запорізькому краєзнавчому музеї річ початку ХХ століття або навіть останніх років ХІХ століття – пральна машинка. Вона була з електричним приводом, але не замкнутого циклу звісно, це ще не повний автомат, а напівавтомат. Тобто, білизну завантажували, там був барабан, який приводився в рух від електрики, він сам крутив ту білизну в цьому баку, але віджим уже був ручний», – поділився Олександр Лимар.
У Полтаві вони збудували кірху – лютеранську церкву поруч з якою знаходився будинок пастора, що зберігся до нашого часу і нині використовується як дитячий садок. Лютерани зберігали свою віру та мову, рідко вступали у змішані шлюби й фактично не переходили до православ’я. Але згодом громаду позбавили екстериторіальності, підпорядкували місту й записали до стану ремісників та міщан. Під час Другої світової війни більшість німців депортували до Сибіру та Казахстану, лише деякі повернулися після війни.
Сьогодні в Полтаві існує відновлена лютеранська громада, яка продовжує традиції колоністів, що колись принесли сюди нові технології, культуру та віру.
Наприкінці лекції усі бажаючи мали можливість поставити питання, які їх цікавлять та отримати відповідь від лектора. А також задонатити на військо будь-яку суму.