«Історична правда» розповіла про Котляревського та образу за видання «Енеїди» (ВІДЕО)
Відомий журналіст Вахтанг Кіпіані разом з полтавськими та київськими істориками розповіли про етапи видання «Енеїди», взаємини автора та видавця, а також чому Сталін зачитувався поемою.
У сюжеті, що вийшов минулого тижня на каналі «Еспресо», можна побачити співробітниць музею-садиби Ларису Лобінцеву, літературно-меморіального музею Євгенію Стороху та Валентину Скриль; а також науковців із Полтави – кандидатку філологічних наук Віру Мелешко та доктор історичних наук Юрія Волошина. У першій частині програми можна помітити й музей-садибу Івана Котляревського.
Так, історики та дослідники розповіли про те, як Іван Котляревський почав писати «Енеїду», про життя письменника, зокрема навчання у Полтавській духовній семінарії. Згадуючи його військову службу, вони акцентують увагу на тому, що до своєї творчої діяльності письменник мав звання штабскапітана та брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1912 років.
У програмі розглянули кілька варіантів, чому «римач» (прізвисько яке йому дали через здатність легко римувати слова) покинув навчання, хоча і вважався одним із найкращих учнів духовної семінарії.
«Версії існують різні. Дехто говорить, що він не хотів йти у напрямку священицькому, а дехто говорить, що на це вплинула смерть батька, і в Котляревського не було змоги навчатися, бо він повинен був дбати про кусок хліба», – зазначила Валентина Скриль, співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею І.Котляревського.
«Енеїду» теж не обійшли стороною, адже саме в Полтаві письменник пише одну з частин поеми, а полтавці намагалися переписувати собі текст, вчили на пам’ять уривки та цитувати сюжети поеми. Яку, до речі, він почав писати, аби розважити друзів за картярським столом.
«Енеїда була розповсюджена у рукописах, ходила з рук в руки по всій Україні», – розповіла Валентина Скриль.
Після військової служби 1973 року Котляревський повертається до рідної Полтави, де починає працювати вчителем у сільських поміщицьких родинах до 1976 року. Так письменник зміг поєднати учителя, поета, драматурга та військового.
Книжка була надрукована у 1798 році у Петербурзі видавцем Максимом Парпурою без відомості самого автора. Тому Іван Котляревський не на жарт розлютився на благодійника і вирішив помститися, присвятивши йому декілька рядків у наступній частині «Енеїди»:
«Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку.
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши.
Чужим пустився промишлять» (уривок з третьої частини Енеїди).
У цих роках «Енеїда» потрапляє до Німеччини. Твір опинився там завдяки німцю барону Георг фон Аш, який працював разом з Максимом Парпурою у медичній колегії Петербургу. Німець був одним із фондоутворювачів бібліотеки Геттінгенського університету. Він придбав перше видання «Енеїди» полтавця за 1 карбованець 60 копійок і відправив книгу до Німеччини.
У студії про письменника говорили з істориками Романом Веретельник і Діаною Клочко, які розповіли, що Котляревського ввів у шкільну програму Сталін, а також те, що «Енеїду» читав Наполеон.
Переглянути повний випуск можна тут.