Йосиф Пархомович: виходець з Полтавщини, який розвинув культуру Бессарабії
Ілюстративна світлина з відкритих джерел
Невдача на магістерському іспиті із церковної та громадянської історії не зупинила Йосифа Пархомовича, адже в подальшому він присвятив життя викладанню, церковній історії та редагуванню одного з головних духовних часописів Кишинева.
Ким був Йосиф Пархомович? Про видатного історика церкви, археолога, мистецтвознавця, богослова, церковного діяча та журналіста 31 березня розповіли у Полтавській обласній військовій адміністрації.
Життєвий шлях історика
Йосиф Пархомович народився 31 березня 1846 року у містечку Хомутець Миргородського повіту Полтавської губернії у родині священника місцевої Ново-Покровської церкви. Вважають, що ця атмосфера певною мірою вплинула на його інтерес до богослов’я, історії церкви та церковної публіцистики. З 1855 по 1867 рік хлопець навчався у Кишеневі у духовному училищі та семінарії, після цього він вступив на церковно-історичне відділення у Київської духовну академію. На третьому курс він написав наукову роботу «Карл Великий і його ставлення до церкви», яку оцінили для отримання ступеня кандидата богослов’я. Однак на четвертому курсі Пархомович не склав магістерський іспит із церковної та громадянської історії, через що він завершив навчання зі ступенем кандидата богослов’я, але без права претендувати на звання магістра без додаткових іспитів.
У серпні 1871 року Йосифа Пархомовича направили до Кишинівської єпархії, а незабаром він став доглядачем Камишинського духовного училища, після чого викладав цивільну історію в Тобольській семінарії. Паралельно за конкурсом отримав посади викладача грецької мови в Кишинівському духовному училищі та церковної історії в семінарії.
Після реформи 1884 року він очолив кафедру церковної й біблійної історії, а також:
- виконував обов’язки інспектора;
- входив до педагогічних зборів;
- проводив ревізії духовних училищ.
У 1895 році став викладачем Кишинівської семінарії, а у грудні 1906-го пішов на пенсію. Загалом за життя історик приділяв науковій та публіцистичній діяльності. Окрім цього він активно співпрацював із церковними науковими товариствами, у тому числі з Бессарабським церковно-історико-археологічним товариством, де брав участь у дослідженнях церковної історії регіону та опублікував матеріали, засновані на архівних джерелах.
Що стосується журналістської діяльності Пархомовича, то впродовж трьох років він займався редагуванням часопису «Кишиневские епархиальные ведомости». Власне під його редакцією видання змінило формат і стало щотижневим церковно-інформаційним журналом.
Нагадаємо, що історик та археолог Вадим Щербаківський залишив по собі багату спадщину починаючи з досліджень курганів і народної архітектури Полтавщини до створення фундаментальних праць про українське мистецтво і визнання за кордоном.
Раніше ЗМІСТ писав, що на межі століть Полтавщина стала лабораторією світового ґрунтознавства, саме тут Василь Докучаєв провів експедиції, що дали світові першу карту ґрунтів, колекції порід і гербарії.
Шлях ученого пролягав і через Полтавщину, так у 1877 та 1881 роках він досліджував чорноземи краю, а ці результати увійшли до його класичної праці «Російський чорнозем», за яку він отримав ступінь доктора та престижну Макаріївську премію. У 1888 році Докучаєв очолив ґрунтову експедицію Полтавського губернського земства. Вона стала знаковою подією, адже тоді створили першу в імперії карту ґрунтів, зібрали колекції порід, гербарії та видали 16 томів досліджень. Матеріали експедиції експонувалися на міжнародних виставках, де отримали високі нагороди, включно з Grand Prix.
Василь Докучаєв підтримував тісні зв’язки з Полтавою до кінця життя, для прикладу, у 1900 році він читав цикл лекцій для земських працівників, а востаннє відвідав місто у 1903 році. Після його смерті земство ухвалило рішення увічнити пам’ять ученого портретом.