Крути: бiль на згадку
Цього дня 101 рiк тому вiдбулася трагiчна подiя – бiй пiд Крутами. Кiлькасот зовсiм юних курсантiв пiшли на вiрну смерть, знаючи, що можуть вже не повернутися живими, бо понад усе хотiли жити в вiльнiй вiд бiльшовикiв Украïнi. Незважаючи на свою трагiчнiсть, цей бiй став одним iз символiв протистояння украïнського народу зовнiшньому недругу й бажання жити вiльно на своïй землi.
Цей легендарний бiй обрiс багатьма мiфами через радянську цензуру, яка забороняла згадувати подiю з метою подавлення почуття гордостi й патрiотизму в украïнцiв, поневолених комунiстами на довгi десятилiття. Тому iснують домисли й рiзнi версiï щодо того, як вiдбувався хiд битви, яке вона мала значення тодi й яке значення цієї битви зараз.
Проте, бiльшiсть авторитетних iсторикiв й дослiдникiв сходяться на тому, що бій під Крутами (на вiдмiну вiд популярноï нинi точки зору) був непотрiбним, і що це «закидування м'ясом» ворога з наміром будь-якою цiною зупинити наступ, мав все-таки певну стратегiчну важливiсть. Бо якраз пiсля бою одночасно був пiдписаний Берестейський мирний договiр. Він, хоч i тимчасово, але змiг врятувати молоду украïнську державнiсть, залучивши УНР пiдтримкою Центральних держав, зокрема Нiмеччини. Тому тi жертви, все ж таки, були недаремнi.
Пiд час украïнсько-радянськоï вiйни бiльшовики вели ординський стиль ведення бою, рвучись наперед силою, використовуючи перед початком бою потужну артпiдготовку. Украïнськi ж вiйська, незважаючи на низьку довiру до уряду та застарiлу зброю, мали iншу стратегiю, вiдмiнну вiд радянськоï. Вони пiдтягували пiдкрiплення по мiрi потреби та стiйко тримали оборону, використовуючи кулемети . Мужньостi та вольовоï пiдготовки в них теж не бракувало.
Пiсля проголошення УНР Третiм Унiверсалом Центральноï Ради, новоспечена влада Московiï, що прийшла на змiну м'якотiлому Тимчасовому уряду, звiсно ж, не бажала миритися з самостiйнiстю Украïни. Вона почала свiй похiд на молоду державу, який почався в груднi 1917-го року. Уже в сiчнi був захоплений Харкiв, ставший тимчасовим форпостом «червоних», потiм – Полтава, яка стала транзитним шляхом до Киïва.
Проте радянське командування вирiшило, що краще буде напасти на Киïв коротшим шляхом – з пiвночi, через Чернiгiвщину. Тому було сформовано величезну армiю червоногвардiйцiв, завданням яких було захоплення столицi.
По дорозi до головного пункту призначення, неподалiк вiд Нiжина, що на Чернiгiвщинi, бiльшовицька армiя наштовхнулась на опiр у районi залiзничноï станцiï Крути.
Керiвництво УНР розумiло всю серйознiсть ситуацiï. Не маючи тут і зараз великоï кiлькостi професiйних солдат, воно вирiшило вiдправити на «передок» студентiв-юнкерiв першоï украïнськоï юнкерськоï школи iменi Б.Хмельницького, та бiйцiв першоï сотнi Студентського куреня Сiчових стрiльцiв. Разом із добровольцями мiсцевих загонiв козацтва всього було 420 оборонцiв Крут.
По прибуттю солдат на станцiю командир студентськоï сотнi А. Гончаренко вiдправив всiх на лiвий фланг. Як згадує один з учасникiв бойових дiй:
«Воïнам роздали по однiй, а то й по двi обойми. До цього ще попередили, щоб поводилися з ними обережно, через те що було багато тих, хто навiть стрiляти не вмiв».
Разом із бiйцями був бронепотяг та одна або двi гармати. Командуючим вiйськ УНР був Авкерiй Гончаренко.
У бiльшовикiв було 3 тисячі солдат та значно краща зброя. Командувачi – Михайло Муравйов та Рейнгольд Берзiн.
Як згадував один з червоноармiйцiв:
«Бiйцi наших загонiв були бiльшiсть такими, що не знали вiйськовоï справи. Вони навiть вишикуватись не могли без штовханини».
Наступ «червоних» розпочався на свiтанку, о 9-й ранку. Украïнськi бiйцi послали вперед три сотнi студентства, яких прикривала гармата сотника Лощенка та бронепотяг.
У телеграмi в штаб Муравйов зазначав:
«Шлях на Киïв нiби й вiдкритий, але противник пiдрива мости й дороги. Зараз я стою перед Крутами, й не взяв ïх лише за вищевказаними причинами. По мiрi наближення до Києва, противник пiд час свого вiдступу почина чинити запеклий опiр».
Радянська артилерiя вела вогонь по студентах. Украïнськi вояки вдало вiдбили кiлька атак «червоних». Бронепотяг бiльшовикiв теж вiв вогонь по позицiям воïнiв УНР. Але украïнцi мужньо тримались. Бiльшовики несли величезнi втрати.
Зi спогадiв Гончаренка, командуючого вiйськ УНР:
«Вранцi червонi почали наступ зiмкнутими рядами. Виглядало, нiби вони прийшли на парад. Як тiльки вони наблизились на вiдстань пострiлу, запрацювали нашi 4 сотнi й 16 кулеметiв. Червонi несли тяжкi втрати в своïх лавах».
Близько 17-ої години бій пішов на спад. Вiйська УНР почали вiдступати, не витримавши натиску ворога, якого було втричi бiльше. Командир студентськоï сотнi залишався на полi бою зi своïми пiдлеглими, але пiд кiнець його було поранено. Вiн помер пiд час транспортування до Києва.
Тим часом у самiй столицi вiдбулося повстання бiльшовикiв на заводi «Арсенал». Отаман вiйськ УНР Симон Петлюра замiсть Крут завернув пiдкрiплення до оборонцiв до столицi, щоб придушити бунт.
Сама битва тривала до заходу сонця, аж до 19 години. У кiнцi цього десятигодинного бою, перед тим, як рушити на бронепотязі, командири помітили, що вiдсутня одна чота студентства. Це був розвiдувальний загiн з 27-ми молодикiв, який пiшов вперед у розвiдку та заблукав. Вiйська, що бачили приближення «червоних», покинули станцiю Крути, попередньо знявши рейки залiзничного шляху задля зупинки просування радянського броньованого потягу.
Загiн же, що нарештi повернувся з розвiдки на станцiю, помiтив, що вона захоплена радянськими солдатами, й потрапив у полон.
Червоний командир, розлючений великими втратами в бою, вiддав наказ лiквiдувати полонених. Очевидцi розповідали:
«Над бiдними учнями спочатку дуже сильно знущалися, а потiм, врештi-решт, ïх всiх розстрiляли. Один iз учнiв, Григорiй Пiпський, почав перед стратою спiвати «Ще не вмерла Украïни», пiсля чого спiвати почали всi».
Пiсля екзекуцiï «червонi» довго забороняли ховати тiла загиблих. Зробили це аж у березнi.
Усього тоді загинуло близько семидесяти украïнцiв, включно з розстрiляними пiсля бою, на яких зiрвали злiсть червоногвардiйцi. Втрати ж останніх у кілька разів більші – близько 300-та осіб.
Михайло Грушевський назвав юнакiв героями.
Не дивлячись на те, що фактично УНР програла цю битву, певних успiхiв все ж таки вдалося досягнути. Окрiм завданих втрат, украïнським воïнам вдалося тимчасово зупинити наступ бiльшовицькоï навали.
Пізніше, пiд час дослiджень, стало вiдомо, що бiй вiдбувся саме 30 сiчня, а не 29, як вважалося ранiше. Записів про бiй залишилось мало через те, що Центральна Рада наказала спалити усi документи, коли полишала Киïв. А дата була взята за точну за iнформацiєю однієї з радянських газет, де було написано, що 29 січня були взятi Крути. Проте, Муравйов спутав Крути з iншим населеним пунктом.
Отже, бiй відбувся 30 числа.
То ж, як бачимо, така подiя, зважуючи на мужнiсть, вiдвагу та високий бойовий дух, а також, судячи з ïï драматичностi, досить сильно закарбувалась у пам’яті українців. Вона стала нагадування: незважаючи на тяжкi умови, що постають перед нами, варто боротися за право жити у вiльнiй, незалежнiй, а головне – своïй державі.
Текст Ігоря Давиденко
Обкладинка Юлії Деркач