Як у Полтаві плакали і раділи, коли зносили монументи Ватутіну та Пушкіну
Фото секретаря ПМР
27 липня, 6:30 ранку. Ці хвилини – останні для багаторічного пам’ятника російському письменнику Пушкіну та новітнього монументу радянському військовому діячеві Ватутіну. Обидва розписані червоним: вимога полтавців нарешті їх знести. На Ватутінові напис «Кат». Як інакше назвати діяча, який загубив сотні тисяч життів українців під час форсування Дніпра у Другу світову війну?
Комунальники підганяють кран до пам’ятника Миколі Ватутіну. Його встановили тут у 2013 році, а 21 вересня йому б виповнилося 10 років. Секретар міськради Андрій Карпов робить на його фоні селфі, а потім монумент чіпляють до маніпулятора і починають піднімати. Ватутін летить в історію.
Раптом підходить охоронець із закладу неподалік і запитує:
«Навіщо зносять? А це назавжди? Ой, а чого ж так?».
«Назавжди, читайте історію», – каже Карпов.
Поряд проходить чоловік поважного віку, обурливо говорить про себе. Видно, що він проти демонтажу, але уже все, монумент ставлять на автівку і починається демонтаж таблички. За кілька хвилин частина команди поїхала до Пушкіна, а інші продовжують працювати на місці.
Біля пам’ятника Пушкіну, поки комунальники з «Декоративних культур» готуються до знесення, збирається небагато людей.
«Поряд їхали чоловіки на велосипеді. Підтримували, ми чули їхні вигуки. Люди підтримували й раділи, що зносять. Але ж це ранок був, тому небагато було містян поряд», – каже Андрій Карпов.
Далі підйом пам’ятника російському «легендарному» поетові Пушкіну. Його ставлять до Ватутіна і далі вони вирушають в історію. За годину до уже пустого постаменту підійде жінка й гірко заплаче за знесеним Пушкіним. Це триватиме зо пів години:
«Пушкіна немає. Як же без нього. Історії більше немає», – голосить полтавка.
Цей матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre