Майстер української графіки Василь Мироненко: шлях з Полтавщини до світових виставок
Колаж ЗМІСТу
Автор сотень офортів і гравюр, який залишив слід в українському мистецтві та прославив рідну Полтавщину.
Ким був Василь Мироненко? Про історію видатного графіка, професора та народного художника, 9 січня повідомили у Полтавській обласній військовій адміністрації.
Життєвий шлях актора
Василь Мироненко народився 9 січня 1911 року на Полтавщині у селі Оріхівка. У 1931 році після закінчення школи продовжив навчання у Харківського художнього інституту, нині Державна академія дизайну і мистецтв.
Його вчителями були Василь Касіян та Михайло Щеглов, а після закінчення інституту у 1936 році зайняв посаду завідувача кафедри графіки у тому ж закладі.
Свій творчий шлях художник пов’язав з Харковом і Харківським художнім інститутом, там його вважали одним з найкращих офортистів. Окрім пейзажів скверів і площ Харкова, художник створив офорти, присвячені містам Болгарії та Польщі, гравюри італійських міст. Протягом 1956 року організував поїздку до Болгарії та Польщі з виставкою української графіки. Враження від подорожі втілилив у серії кольорових офортів «По народній Болгарії» та «Польські мотиви». Серед основних творів митця були:
- серії офортів – «Українські пейзажі»;
- «Україна» 1943 та 1954 років;
- «На батьківщині І. Рєпіна»;
- «Київ у перші дні визволення»;
- «Харків» (1944-50);
- «Відродження Донбасу» 1947 року,
- «Індустрія», та «По Італії» 1960 року;
- серія кольорових ліногравюр «Живописна Україна».
Також у творчості Василя Мироненка є твори присвячені Кобзарю, наприклад:
- автолітографія «Зустріч Тараса Шевченка з сестрою Яриною»;
- офорти – «Мені тринадцятий минало»;
- «А дівчина при дорозі прийшла, привітала»;
- «Німці розстрілюють мирних жителів на майдані біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Харкові»;
- «Тарас Шевченко», «Біля пам’ятника Т. Шевченку» датовані 1943 роком;
- «Харків. У парку імені Тараса Шевченка» 1947 року;
- «Зима. Пам’ятник Т. Шевченку у Харкові» 1949 року.
Починаючи з 1932 року Василь Мироненко брав участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках, а дебютував він на першій всесоюзній виставці плакатів «Плакат на службі п'ятирічки», яку відкрили на початку квітня 1932 року у приміщенні Державної Третьяковської галереї. Згодом чотири персональні виставки митця пройшли у Харкові протягом 35 років, а також Сумах у 1953 році та Києві у 1958 році.
Художник пішов з життя 10 квітня 1964 року у 53-річному віці у Харкові. Наразі роботи художника зберігаються у Роботи зберігаються у Національному художньому музеї України у Києві, Харківському художньому музеї та Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка та інших музеях і приватних колекціях України.
Раніше ЗМІСТ писав, що від вкладання печі до сяйва кінокамери – такою була доля Степана Шкурата. Його талант відкрили видатні українські режисери Олександр Довженко та Іван Кавалерідзе, а його ролі стали подіями в історії українського кіно.