«Можеш макарони без м’яса їсти, але армії ти повинен допомогти», – командир полтавської «Центурії»
«Центурія» збирає 700 тис. грн на бойове спорядження для виконання завдань бахмутського напрямку. Нині вдалося зібрати менше половини, тому командир підрозділу Віталій Авраменко «Борс» акцентує: бійці не мають благати підтримати збір, бо це обов’язок кожного українця – підтримувати своє військо.
💳 Збір на спорядження триває на монобанку. Робіть донат за посиланням.
Командир підрозділу пояснює, що полтавці зацікавлені у тому, щоб захисники мали усе необхідне, бо вони захищають Україну й роблять усе, аби сюди росіяни не дійшли за жодних умов. Натомість під час приїзду до Полтави він бачить безтурботне життя містян, які забувають про фронтові потреби, хоча війна перебуває у розпалі. Про це «Борс» написав у своєму дописі 4 квітня.
«Від початку ми потребували фінансової підтримки, адже понад місяць ми були добровольчим підрозділом і потребували транспорт, пальне, спорядження, одяг тощо. Зараз ми вже понад рік як загін ЗСУ. Усе офіційно і отримуємо зарплатню у середньому 100 тис. грн на місяць. Багато, так? Тільки якщо не декілька "але". Щомісяця потрібно придбати одяг – щось тепле, щось що не промокає тощо. Якщо економитимеш – здохнеш від запалення легень чи іншої болячки».
Також бійці купують тактичне взуття, щоб уникнути обмороження кінцівок (цінник такого взуття сягає від 8 тис. грн) і таких пар потрібно понад 2. «Борс» акцентує і на спорядженні, що часто зношується, або втрачається під час ворожих штурмів. Бронежилети, підсумки, шоломи та інші речі на війні перетворюються на розхідні матеріали.
Також бійці «Центурії» складають заощадження для утримання підрозділу, оплати іноземцям, які воюють разом з ними, але не можуть офіційно стати частиною ЗСУ.
«Треба заправлятися пальним, купити або відремонтувати автомобілі. Купити тепловізори, планшети, коптери ну і так далі. Цей список можна продовжувати вічно. На сам кінець, ти відправляєш сім‘ї хоча б 10к і ще залишаєш собі на цигарки і кока-колу. Ні, не відкладаєш на майбутнє, не збираєш на квартиру чи тачку, бо живеш зараз і тут. Завтра може не настати без потреби, на яку ти пошкодував грошей. І ця проблема у всіх підрозділах».
Окрім цього, бійці не бачать родин, ризикують життям й мешкають в окопах у будь-яку погоду. На тлі цього стотисячна заробітна плата має вже не такий «привабливий вигляд».
Через це «Центурія» звертається до полтавців з закликом підтримувати збори для підрозділу. Коли Віталію Авраменку вдалося на кілька днів приїхати додому з фронту, він побачив спокійне життя в Полтаві й зрадів, що вони не дарма воюють. Водночас не може зрозуміти чому люди в тилу забувають про пекло за кількасот кілометрів й перестають підтримувати свою армію:
«Відкриваємо ми збір фінансів на допомогу, бо ЗП то і не завжди вистачає. І шо?Та шо, х*й! Х*й вам огромний, а не допомога! Кофє, рєстіки, віскарь! От шо важно для полтавського контінгєнта. А допомагають ото завжди одні і ті ж! Чи зобов‘язані всі допомагати армії фінансово? Так! Можеш макарони без м’яса їсти, але армії ти повинен допомогти. Бо коли нам стане так же пох*й, як полтавському контінгєнту – то окупант роздере вам ж*пу! При чому, знаючи їх, в прямому сенсі. З**бало те, що бачу як мої хлопці, чи хлопці з інші бригад лояльно пояснюють і просять зі словами "будь-ласка". Таке відчуття, що це все потрібно їм. Ні! Оті броніки, оті тепліки – треба вам, щоб фронт стояв, і ворог не просунувся далі».
Кожна перерахована гривня для полтавських підрозділів здатна підтримати воїнів на найскладніших напрямках. Тож підтримати бійців «Центурії» можна будь-яким переказом.
