Полтавський фарфоровий завод. Історія видатного порцелянового виробництва
Джерело: Блог Людмили Карпінської-Романюк
Як творили відому полтавську порцеляну?
ЗМІСТ публікував статтю про заводи Полтави. Фарфоровий завод та його історія варті окремої уваги.
Фарфоровий завод почав працювати у червні 1964 році. Знаходився на вул. Решетилівській, 39 (зупинка фарфоровий завод). Завод спочатку випускав тільки плоскі товари – глибокі та мілкі тарілки, пише Віталій Юхно в листі до Полтавського вісника у 2015 році.
«У серпні 1965 року я прийшов працювати на завод, де з 26 років трудився 15 років начальником цеху», – пише кераміст.
У 1966 році завод вийшов на проєктну потужність та став випускати 7,5 млн виробів з порцеляни на рік.
Згодом завод став виробляти чайні та кавові сервізи, набори для води, молочні та дитячі кружки, чашки, салатниці й сільниці – для цього до основного корпусу прибудували додатковий цех та дільницю лиття. Після цих модернізацій також стали осучаснювати обладнання, придбавши піч Ленінградського інституту кераміки ПАС-1 (прим. ред. – піч автоматична швидка). Так станом на 1973 рік завод міг виробляти 14 мільйонів виробів на рік, вдвічі більше ніж на початку роботи.
Темпи роботи заводу радували місцевих радянських керівників, тому в 1974 році дев'ять працівників отримали державні нагороди, а головному інженеру Іванові Нечипоренку надали звання заслуженого працівника легкої промисловості. У 1980 році фарфоровий завод посів перше місце в соцзмаганні заводів Київського району Полтави. Через це того року працівники очолювали першотравневу демонстрацію в місті.
«Доручили мені, начальнику цеху, який зайняв перше місце в соцзмаганні цехів заводу, і токарю механічного цеху Віктору Супруну, переможцю у соцзмаганні серед токарів, іти в голові колони й нести прапори. Мені – прапор міста Полтави, а Віктору – прапор Київського району», – згадує Віталій Юхно.
Порцелянові статуетки полтавського заводу певною мірою відображували колорит міста, створюючи композиції на народну тематику: з місцевими пейзажами, анімалістичні тощо.
У 1991 році, коли проголосили незалежність України, завод виробляв 14,2 млн фарфорових виробів, 60% яких відносили до першого сорту. Видів продукції вже було 67: тарілки й блюдця, чашки, сервізи й вази. Одна з ваз, виготовлених на полтавському заводі, відправилася до кремля, як подарунок Леоніду Брежнєву. Ця ваза була з портретом головного секретаря. Також з відомих скульптур: «Псел-Ворскла», сервіз «Полтава» та зображення голубів та ведмедів на Олімпіаду в Москві.
Парні скульптури “Псел-Ворска” виготовлялися за малюнками Володимира Білоуса – провідного майстра підприємства та заслуженого художника України. Працював на полтавському заводі з 1975 до 1977 року. Згодом повернувся на підприємство вже як головний художник, пропрацювавши ще з 1991 до 1998 року. Ведмедиків – талісманів «Олімпійських ігор» 1980 року – завод виготовив понад 26 тис.
На початку 1990-х років виробництво знизилося до 13,5 млн виробів, а 2002 рік став останнім в історії заводу. Пропрацював всього 26 років.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.