Розваги та традиції: як відзначали Великдень на Полтавщині
(Фото – ukrinform.ua)
До свята готувалися заздалегідь та відповідально. Господарі мали напекти пасок, приготувати різні наїдки та прибрати хату.
Традиції приготування до Великодня та його відзначення понад сотню років тому описують автори Петро Гавриш, Римма Гавриш, Валерій Копил у книзі «Полтавський народний календар».
Останній тиждень Великого посту називають чистим. На останній день якого припадає одне з найбільших християнських свят – Великдень (також побутує інша назва – Пасха).
Про походження свята Великдень, крім християнської теорії, існує багато народних легенд. Одну з них, в Пирятинському повіті Полтавської губернії, записав П.Куліш,
«Був, кажуть, колись чоловік Свирид. Як дождався від Великодня, то подумав собі: "Кажуть люди «Велик – день», а я ще побачу, чи справді цей день Великий?" І ось на перший день Світлого Празника запряг волів та й пішов з наймитом орати. Люди в церкві богові моляться, а він оре. Тільки-що почали, може, десяту скибу одкидувати, аж під землею щось загуло страшно – так, як часом далекий грім загуркотить – і Свирид разом з плугом і волами так і провалився крізь землю. А на тім місці стала могила. Вона й досі називається "Свиридова могила". Кажуть, що коли прийти на ту могилу та прикласти вухо до землі, то інколи чути як хтось волів поганяє: "Гей, гей!"».
Великдень одне з найдавніших свят дохристиянських часів, яке особливо шанували дайбожичі – поклонники сонця. Це свято знаменувало перемогу весняного сонця над зимою, пробудження природи, відновлення її родючої сили. 3 утвердженням християнства на території України прадавне дайбожиче свято злилося з біблійськими переказами про Воскресіння Христове, суть якого полягає в перемозі життя над гріхом і смертю.
Підготовка до свята вимагала наполегливості. На Лубенщині говорили: «Жінці найскрутніше у Великдень». Господарі мали причепурити оселю, двір, прибрати в садку, напрасувати білизну тощо.
Традиційно у середу ввечері господині замішували тісто для пасок та обрядового печива. Дівчата відбирали яйця для крашанок і писанок. Чоловіки з синами заготовляли гарні дрова для випікання пасок, наводили остаточно чистоту у дворі і навколо хати.
Чистий четвер
Цей день символізує духовне очищення. Але і в людському житлі та навколо нього наводили чистоту, щоб зустріти Великдень «чистими й душею, й тілом». Хто не навів лад у своєму господарстві та оселі, то четвер був останнім днем, коли можна це робити. Побутувало таке прислівʼя: «Мити, білити – завтра Великдень», і після четверга «чорну» роботу виконувати заборонялося.
У Чистий четвер всі члени сім' ї обов'язково купалися. Воду після купання дітей виливали на перехрестя доріг навзнак «щоб усього лиха позбутися».
У Чистий четвер пекли обрядовий хліб – паску. Це слово давньоєврейського походження. Воно згадується в біблії, де описано перехід ізраїльського народу із єгипетського рабства через Червоне море на землю обітовану. Саме на згадку про цю подію на Великдень почали пекти паски.
Тісто на паски вчиняли з пшеничного борошна на яєчних жовтках, тому паски мали жовтий колір. Рецептів випікання пасок було багато.
Дослідники говорять, що для вдалого випікання пасок однієї майстерності господині було мало. Для цього потрібен особливий душевний настрій, який повинен бути співзвучний святу світлого воскресіння Христового. На Лубенщині говорили: «Не по муці, а по хазяйці», «Котра тямуща, то зробить із житного пшеничне, а котра не тямить, та з пшеничного житне зробить». Якщо паска не вдавалася, то існувало прислівʼ я, яке було втіхою: «Не вдались паски, та вдались паляниці».
В окремих селах та містах Полтавщини в Чистий четвер готували великодні крашанки їх намагалися зробити багато, інколи до 300. Переважно яйця фарбували в червоний та жовтий кольори. Також в сер. XIX ст на Полтавщині були поширені писанки. На них зображали різні стилі орнаменту: геометричний, астральний та рослинний.
Наступного дня, у страсну п’ятницю, за біблійними переказами почалися муки Христові якого розіп’яли на хресті. Цього дня люди намагалися говорити неголосно, не сваритися та не лаятися. По господарству не можна було нічого робити крім як садити капусту.
Великодня субота
Цього дня люди готувалися до воскресіння Христового. Господиня з дочками цілий день були біля печі, де випікали варили та тушкували різні наїдки. Ввечері вже все мало бути готовим до Великодня. Господарі запалювали лампадку і вона маленьким вогником світила всю ніч.
У Велику суботу охочі йшли до храму з кошиками, де було все, що годиться святити. Великодня служба тривала всю ніч.
Після півночі коли край неба ледь світлішав дзвонили до заутрен. Тоді вже всі люди направлялися до храму. Священик виходив до мирян і голосно промовляв: «Христос воскрес!» А йому відповідали: «Воістину воскрес». Потім чоловіки виносили з храму хоругви хрест і плащаницю. Так починався хресний хід навколо храму. Після цього священик освячував кошики, які принесли з собою віряни.
Одразу після освячення віряни починали христоситися і поздоровляти одне одного. Обмінювалися крашанками та писанками і тричі цілувалися. Потім всі поспішали додому. Увійшовши до хати, господар казав: «Христос воскрес» та курив в усіх кімнатах ладаном і запалював свічки.
Дівчата наливали велику миску води, клали туди три свячені червоні крашанки вмивалися - «щоб красивим бути, як крашанка». Цей обряд повторювали майже всі члени родини, міняючи кожного раз воду.
Господиня готувала святковий стіл і згодом вся родина сідала розговлятися. Дослідники говорять, що великодню трапезу в більшості місцевостях Полтавщини починали з частування пасок, потім крашанок та інших наїдків. В інших – спочатку бралися до крашанок, а далі до пасок та проскури:
«У багатьох сімʼях дотримувалися такого ритуалу: батько вирізав на пасці шишечку, яку віддавав господині, щоб та пригостила худобу в першу чергу корову. Далі батько розрізав паску на скибки і пригощав кожного члена сімʼї по старшинству, приказуючи: “Христос воскрес!” На стіл до свяченого ставили в пляшках, квартах чи графинах горілку, наливки чи настоянки. Беручи чарку в руки господар промовляв: “Христос воскрес! Бажаємо доброго здоровʼя, щоб Господь дав добру весну, дощів”. Їли не поспішаюти за розмовами, спогадами».
Розваги
Діти по обідні грали в різні ігри, наприклад, в навбитки з ровесниками. Суть цієї розваги: граючи попарно, вибирали один в одного крашанки і цокалися ними, чия трісне – віддавав супротивнику.
Також крашанки скочували з пагорба. З вершини пускали яєчко, якщо воно поціляло в гуртову кучку крашанок, то його власник забирав все союі. Якщо ж яйце прокотилося повз то докладав його до купки.
Парубки та дівчата також розважалися. Дівчата водили хороводи, співали, грали в «жучка». А хлопці грали в «козаки» або ж в «довгу березу» та різними способами показували свою спритність, силу і винахідливість.
Також у другій половині дня ходили відвідувати бабу-повитуху, хрещених батьків, дідуся з бабусею.
Великодній понеділок (в народі називали «волочильником»)
Цього дня селяни ходили один до одного в гості, христосувалися і обмінювалися крашанками. Принесені гостинці називали «волочильними». Діти носили гостинці хрещеним батькові й матері, за це їх називали «христосувальники».
На Полтавщині також цей день називали «поливальним». У деяких селах хлопці, збиратися ватагами і ходити по дворах, де були молоді дівчата, щоб облити їх водою
Дівчата не ображалися, бо це значило за прояв уваги.
Великодні свята закінчилися на третій день. Дорослі збирала біля шинку і замовляли музик - «щоб добре провести свято». Молод продовжувала розважатися в хороводах та ігрищах.
Прикмети:
«Якщо на Паску гарна погода – добре вродить горох»;
«Ясний день на Великлень – літо буде погоже, не дощове»;
«На Великдень зозуля вперше кує».
Нагадаємо, щороку родини готуються до Великодня. Ледь не кожна має свій рецепт паски, що перевірений роками та поколіннями. На Полтавщині також є власні секрети приготування великодніх пасок на сироватці з шишками та колосками з тіста.
Лимон, пряжене молоко, вершки, опара з хмелю, глиняні макітри та пасківники – усе це забуті полтавцями секрети найсмачнішої паски. Про рецепти пасок, які побутували на Полтавщині читайте за посиланням.