Щодві секунди в Полтаві на одну шкарпетку стає більше – про роботу підприємства «PremierSocks»

Перший бізнес — зі шкарпетками в сумках на ринки

А починалося все так: закінчивши школу, Олег вирішив йти навчатися далі. Але батько заявив: оплатить лише перший триместр, а далі син повинен заробляти сам. Але допомогу все ж запропонував, щоправда, за принципом «не рибу, а вудила»: запросив до співпраці з фабрикою, де працював сам.

Підприємство тоді працювало за бартерною системою з фабриками у Житомирі та Чернівцях. Останнім надавали сировину, полтавському виробництву – готові шкарпетки. Тож Олег Хардін їздив ринками, де збирав і розвозив замовлення. Тепер згадує, що доводилося з сумками тиснутися в автобуси та тролейбуси.

Згодом робота переросла у кілька магазинів, проте бажаного заробітку це не приносило. Розвитку також не було. Тож Хардін пішов працювати як найманий працівник в інші компанії. Там навчився вибудовувати процеси дистрибуції, ринкові стосунки, і вирішив організувати власну справу, пов'язану зі шкарпетками.

Спочатку він займався дистрибуцією товарами інших виробників. Пізніше, аналізуючи ринки та попит, прийшов до того, що варто розпочати власне виробництво. Адже, як відверто пояснив сам Хардін, він любить гроші. І не накопичувати, а заробляти, щоб пізніше інвестувати, такий собі аналог спортивної риболовлі. Та все складалося далеко не так, як того хотілося б.

Такий собі початок: борги, валютний кредит, пожежа на складі

Факапи в бізнесі – настільки ж природно, як шкарпетки носити. Шкарпеткові невдачі також бувають.

У ті часи, коли Хардін ще займався дистрибуцією, він взяв валютний кредит, щоб купити в Харкові складське приміщення. По самі зав'язки забив його шкарпетками (їх закупили спеціально під осінній сезон). Буквально за кілька днів склад загорівся.

Частина товару згоріла, решта була зіпсована водою та димом. Усе це він та його однодумці розбирали й вивозили власноруч. Хардін залишився з боргами та величезним кредитом, а ще потрібно було відновити приміщення.

Тоді підприємець вирішив: грець із ним, з підприємництвом, і вирішив знову працювати на «дядю». Швидко знайшов компанію, що запропонувала високу заробітну плату та навіть службову автівку. Але за кілька днів до того, як мав вийти на роботу, передумав і вклав усі кошти, що мав, в обладнання. Після цього ще довго довелося працювати, щоб відшкодувати вартість втраченого товару та відремонтувати приміщення.

Саме тоді знайомі із Запорізької області звернулися до нього за допомогою: потрібно було реалізувати фасоване насіння за відсоток від продажу. Хардін зміг це зробити. Згадує, що тоді навіть розвантажувати допомагав, щоб більше заробити. Зміг акумулювати 10 тисяч доларів, але не віддав ними кредит, а придбав обладнання.

Та факапити можна не лише на початкових етапах. Так, пізніше Хардін вирішив придбати європейське обладнання, що було у вжитку. На це витратив усі зароблені кошти. Придбати – придбали, а от налаштувати для роботи не змогли. Обладнання довелося продати, але за набагато меншу суму.

Та це не змусило Хардіна відмовитися від підприємництва, а лише мотивувало змінити підхід. Наразі фабрика знову закупила європейське обладнання, що в майбутньому дозволить підвищити якість продукції та виготовляти нові моделі.

Наразі «PremierSocks», згідно з їхніми власними підрахунками, кожні дві секунди виготовляє шкарпетку.

Полтавське підприємство – офіційний представник заводу-виробника обладнання в Україні. Тож не тільки регулярно оновлюють власні потужності, але й продають обладнання та запчастини іншим виробникам по всій країні.

Емоційно, але не вигідно: як полтавське підприємство співпрацювало з Disney

«PremierSocks» виготовляли шкарпетки з зображенням героїв Disney. Офіційно. А було все так: отримували запити від споживачів на дитячі шкарпетки. Почали перебирати варіанти виготовлення продукції.

Проте з Disney все виявилося не так просто. «PremierSocks» спершу звернулося до офісу в Америці, після чого їх направили до британського. Далі довелося комунікувати ще й з представниками в інших європейських країнах.

Підприємство заплатило роялті (потрібна було передоплата), успішно пройшло аудит на відповідність нормам безпеки, чистоти, дотримання соціальних стандартів. Лише після цього отримало дозвіл на виготовлення продукції.

Але й це ще не все. Кожну виготовлену модель потрібно було відправляти до Польщі, щоб погодити кольори, якість, дотримання стандартів. Лише після цього можна було запускати масове виробництво.

На маленькій шкарпетці було досить складно зобразити детальний складний малюнок. На це витрачали багато часу. До того ж, спеціально збільшили сировинну базу, щоб вистачало кольорів для того чи іншого зображення.

Так пропрацювали рік і зрозуміли, що нерентабельно. За словами Хардіна, це було емоцією, а не прибутковим бізнесом: виготовляти такі шкарпетки подобалося, проте це не приносило грошей.

Шлях шкарпетки: від малюнка – до покупця

Тепер – щодо виробництва. Розпочинається все у відділі, що відповідає за дизайн майбутніх шкарпеток. Спершу – ідея. Наразі, кажуть дизайнери, в моді яскраві малюнки, кислотні кольори, тваринні та рослинні принти. Дуже актуальні звірі, також купують вироби із зображенням орнаменту, фруктів, яскравих смуг.

Наразі, за словами дизайнерів, покупці перебірливі. Шкарпетки перестали бути просто елементом повсякденного одягу – їх носять напоказ, за шкарпетками зустрічають, за ними й проводжають.

Але повернімося до виробництва. Після того, як обрали зображення, дизайнер малює ескіз у спеціальній програмі. Кожна клітинка на екрані — окремий стіжок. На малюнок витрачають від 15 хвилин (якщо, наприклад, потрібно просто нанести смуги) до половини дня і понад те (якщо створюється складніший ескіз). Через програму обирають не лише дизайн, але й тип виробу (наприклад, підслідники чи гольфи).

Позначивши всі параметри та нанісши малюнок, ескіз зберігають на флешці, щоб передати на обладнання. На «PremierSocks» використовують станки з числовим програмним керуванням. Далі настроювач виставляє відповідні параметри на обладнанні, під'єднує пряжу. Від останнього залежить колір виробу та решта характеристик.

Але результат не завжди збігається з запланованим. Тому першу шкарпетку ретельно перевіряють на відповідність. Якщо якийсь з параметрів не сходиться, доопрацьовують ескіз і переналаштовують обладнання.

На підприємстві є склад сировини, а всього «PremierSocks» має понад сто видів пряжі. Тож, за словами засновника, вони можуть виконати практично будь-яке замовлення клієнта. Сировину – спандекс, поліамід, поліестер – імпортують з Індії, Узбекистану, Туреччини та Китаю.

Двічі на місяць їм привозять матеріали. Використовують і регенеровану пряжу, що її виготовляють із клаптів тканини, але для шкарпеток сегментом нижче.

Обладнання, що наразі використовують, видає шкарпетки непрошитими, після чого заготовку відправляються до наступного цеху. Один працівник або працівниця за зміну може «зашити» до шести тисяч шкарпеток. Щоправда, зшиває обладнання, працівник повинен лише надіти виріб на спеціальний тримач.

Але підприємство задумується щодо закупівлі й таких складних машин, що одразу зашивають вироби.

Після цього шкарпетки відправляють формувати (прасувати). Наступний етап – пришити етикетку, після чого залишається лише упакувати та відвантажити виріб.

Хардін згадує, що вони починали зі старого обладнання, випущеного у період з 1976 до 1991 року. Тоді придбали в Тулі 19 станків. Але вони виготовляли лише чорні шкарпетки – «солдатські».

Підприємець очікував від виробництва іншого, тож уже тоді почав замислюватися, наскільки правильно він зробив, що вплутався саме у цей бізнес. Але бажання повернути інвестовані кошти мотивувало рухатися далі.

Про кадровий голод і плани щодо спортивної лінійки шкарпеток

Позиція Хардіна така, що підприємство ніколи не відмовляється від замовлень, навіть якщо вони надмір складні. Адже виготовлення кожної нової моделі – стимул стати кращими.

Так, нещодавно полтавська фабрика придбала спеціальне обладнання для нанесення силікону на підошву шкарпеток. Аналогічне є лише в одного виробництва в Україні.

Незабаром планують випустити спортивну лінійку шкарпеток. Ідея виникла у засновника, який почав займатися спортом, брати участь у забігах і фінансово допомагати з проведенням.

Крім того, зазначив Хардін, шкарпетки для професійних занять спортом коштують недешево. Придбати якісні вироби може не кожен. Тому за ціль підприємець поставив виробництво не тільки якісних, а ще й недорогих шкарпеток.

Виготовляють спортивні шкарпетки на дещо іншому обладнанні, що уже є у «Прем'єр Сокс». Від звичайних вони відрізняються ще й сировиною: матеріал повинен виводити вологу, а не накопичувати її. Це означає, що використовувати бавовну не можна, і для цього повинна бути якісна синтетика.

Обов’язково мають бути потовщена п'ятка та мисок, а також правильний розподіл тиску: десь – потовщення, десь – сітка. Це все треба враховувати.

Не відкидають і вірогідність розширення географії співробітництва. Наразі полтавське підприємство співпрацює з рядом країн: Китай, Індія, Узбекистан, Туреччина, Білорусь, Молдова, Данія, країни Євросоюзу.

Збільшення потужностей та розширення модельного ряду напряму залежить від кваліфікації працівників та кадрового укомплектування:

Але наразі працівників замало. Усіх підприємство готує самостійно, інвестуючи у це час та кошти. Проте згодом робітник, отримавши уміння, може піти на інше виробництво.

Україна не готує профільних спеціалістів, проте саме це могло би стати поштовхом до розвитку галузі. Адже «PremierSocks» уже зараз може надавати більше робочих місць, відповідно, наповнювати бюджети міста та держави.

Фото Богдана Проскурова

Обкладинка Марини Вісич