Фото з фБ-стрінки Олени Щербань

Докторка історичних наук, провідна популяризаторка української традиційної культури Олена Щербань розповіла як раніше готувалися до одного з найголовніших свят українців Різдва, та про те, що має обов`язково бути у хаті цього дня і напередодні.

Вона говорить, що підготовка до Святвечора, який традиційно відзначається по тому стилю, який зараз офіційно затверджений, 6 січня і до самого Різдва, коли  народився Ісус Христос – 7 січня, відбувається  заздалегідь і ще з літа.  Тоді добропорядні господині готують найкращого снопа для Дідуха. У деяких регіонах України це був перший сніп – обжинковий, у деяких це останній сніп – зажинковий.  В той сніп-збіжжя куди входили жито, пшениця потім господиня ще додавала назбираного літом чи на весні різнотрав`я.

Такий сніп,  як правило,  в'язали  у передсвяткові дні напередодні святвечора, коли було Катерини, Андрія, Миколая, Анни. У ті дні коли намагалися не робити буденної роботи.

Зазвичай до Різдва господиня мала вибілити хату, вивітрити рушники, підмазати долівку. Це була важка і кропітка для жінки робота, бо в цей час потрібно було і їсти зготувати,  і хліба спекти, і напрясти.  Адже дні короткі ночі довгі, тому щоб не було так, що за ці дні жінка нічого не напряла і не надбала.

Дідух – це сніп оздоблений сушеними травами горіхами, цукерками. Тобто прикрашали тим на що хто був гаразд. Це є духовна символіка, бо сніп є символ роду.

За словами етнологині, Святвечір це – тихий молитовний день коли закінчується піст. Це свято пошанування роду і родини.

Символи Різдва і святвечора це – прибрана хата, святочний настрій, духовний останній день посту, оформлений святий кут, вбрані святково і чисто діти і господиня, яка лаштує святкову вечерю з 12 пісних страв. Потім, коли сходить перша зірка, батько читає молитву вітає родину зі Святвечором бажає здоров'я і усіх гараздів на наступний рік.

Цього дня було дуже важливо зібратися всім разом і привітати з цим великим святом. Воно дійсно найвеличніше, бо з нього починався календарний річний цикл.

У Святвечір батько урочисто заносить Дідуха в хату, це відбувається саме в той момент коли виходить перша зірка. Оце й був вже початок власне свята.

«Дідух в хату – біда з хати. Цей символ ставили у святий кут. Для чого робили спеціальні заокруглені полички. Біля Дідуха ставили два нових горщика, які господиня купувала заздалегідь. У горщиках були кутя і узвар. Ще моя прабабуся Одарка розповідала як це робила її мама. Тут я вже говорю з вами, як етнологиня, як дослідниця глиняного посуду», – відзначає Олена Щербань.

Далі вона відзначає, що сніп стояв аж до Водохреща, потім його виносили з хати спалювали і обкурювали дерева у саду, щоб їх не їла комашня.

Вона розповіла про ще про один матеріальний елемент цього свята, який, за її словами, не побачиш в музеях, бо його не так легко зробити. Це є символ не самого Рождество, а Духа Святого його невидима присутність це – павук, об'ємна конструкція з ромбиків і трикутників із соломинок.

Його можна побачити в садибі-музеї «Лялина світлиця». Майстриня зробила його з очерету щоб був міцнішим. Павука підвішували до сволоку.

Крім того, ще прикрашали хату хвоєю, ялицею ялинкою і смерекою. Бо це були вічнозелені зимові прикраси. Як говорить етнологиня, ніяких цілих ялинок не ставили, бо це був гріх і місця в хаті на неї не було.

Святий кут з новими глиняними горщиками та Дідухом. Фото Олени Щербань

Нагадаємо, раніше про атрибути та звичаї Різдва запрошували дізнатися на свято Миколая в етносадибу-музей «Лялина Світлиця».

Також, цієї осені у садибі етнографині на Полтавщині відкрили музей звареного борщу.

Loading...