У Полтаві на честь полеглого під Іловайськом добровольця Антона Цедіка пропонують назвати вулицю
Антон «Еней» Цедік загинув у 2014 році під час виходу з Іловайського котла. Пам’ять захисника хочуть вшанувати, назвавши вулицю на його честь.
Пропозицію щодо перейменування вул. Макаренка на честь Антона Цедіка підтримали на засіданні робочої групи 6 грудня.
Вул. Макаренка увійшла до четвертої черги вулиць на перейменування. Серед варіантів, які запропонували містяни, члени робочої групи обрали такі:
- вул. Антона Цедіка;
- вул. Миколи Василенка.
Пізніше полтавці обиратимуть нову назву вулиці серед цих пропозицій шляхом електронного голосування.
Ким був Антон Цедік
Воїн народився 31 липня 1987 року та жив у Полтаві. Під час Революції Гідності він працював у Полтаві та майже на кожні вихідні їздив до Києва, а в січні звільнився та повністю поринув у боротьбу. Коли розпочався полтавський Майдан, був у самообороні.
Коли в Полтаві все більш-менш заспокоїлося, знов поїхав до Києва. Кажуть, на Майдані Антона називали «полтавським сотником». Рішення піти на фронт він прийняв навесні 2014-го.
«Він спочатку був комендантом п'ятого поверху в КМДА. Як розпочалися вибори – займався виборчою кампанією. Потім зрозумів, що це не його. Побачив, що розпочалася війна, і вирішив іти. Спочатку пішов у "Дніпро-1", але ж там не було зброї, і вони вирішили повернутися до Києва. Так пішов у "Донбас". Його військова частина 3027 – у Нових Петрівцях (до речі, він у ній проходив і строкову службу, тільки в Ірпені). У липні 2014-го ми з бабусею востаннє там його бачили, але зовсім трошки, приблизно з півгодини. Він нашвидку поїв і побіг на стрільбище, їм якраз повідомили про від´їзд в АТО. Потім повернувся – забув віддати важливу довідку. Він був у бронежилеті. Коли ми з ним востаннє обійнялися, пам´ятаю, яка мокра була у нього спина», – розповіла в інтерв’ю ЗМІСТу мати героя Ольга Цедік.
9 липня підрозділ Антона Цедіка прибув до Артемівська, де й було місце постійної дислокації. Далі – Лисичанськ та Попасна.
Побратим розповів батькам, що коли вони були в окопах в Іловайську, на Антона завжди можна було покластися. Ще на холодильнику він розписав слова Шевченка «Полилися ріки крові...» із поеми «Єретик».
Чоловік обіцяв приїхати на день народження батька 23-го серпня, адже отримав відпустку. Але коли його побратими опинилися в оточенні в Іловайську, поїхав з іншими небайдужими на допомогу. Їхали через Курахове, де залишили майже всі речі: їх запевнили, що вони повернуться за 1-2 дні.
Останній зв'язок із рідними був удень 28-го серпня. Мати воїна розповідає:
«Буквально хвилинку ми з ним поговорили. Сказав, що об'являють тишу, не буде з ним зв'язку. Попрохав до коханої Олесі щоб я перетелефонувала. І почала плакать, а він каже "Ні, я сам скажу їй". Він не прощався, він був впевнений, що повернеться. Не боявся він. Це, може, й нерозумно, але він був впевнений, що повернеться».
Антон Цедік загинув зранку 29-го серпня під час виходу «зеленим коридором» з Іловайського котла. Він сидів по правий борту КРАЗу, у якому вони їхали, і стріляти по них почали якраз праворуч.
П'ятого вересня батькам зателефонували й запросили на впізнання. Після цього родині віддали закривавлене посвідчення, уціліле завдяки тому, що побратими сховали його в берці, а також обгорілі жетон і годинник. Лише в березні 2017-го батьки отримали рюкзак із речима Антона, серед них і пропалена книга про отамана Зеленого, залишена в Курахово перед виїздом.
Микола Василенко
Микола Василенко – український педагог, вчений-історик, громадський та політичний діяч. Закінчив Полтавську гімназію, історико-філологічний факультет Дерптського університету, юридичний – Одеського університету. Починаючи від 1890-х років науковець працював в Історичному товаристві Нестора-літописця, в Архіві давніх актів, був співредактором журналу «Київська старовина». Також член Товариства українських поступовців.
1917 року – член Української Центральної Ради, куратор Київського шкільного округу (до якого входила і Полтавщина). За Гетьманату 1918 року – виконувач обов'язків голови Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного Сенату. Діяч брав участь у відкритті українських університетів та гімназій, а у 1921 році став президентом Української академії наук.
У квітні 1924 року Миколу Василенка засудили до 10 років позбавлення волі у сфабрикованій НКВС справі «Київського обласного центру дій». І хоч під тиском громадськості його відпустили, від пережитого до кінця життя він хворів і не міг далі працювати.
Перейменування вулиці Макаренка
За Законом України «Про декомунізацію», усі топоніми на честь радянського педагога Антона Макаренка треба перейменувати. Спочатку вулицю внесли до третьої черги, в межах якої перейменовували об’єкти на честь радянських науковців. Проте між членами робочої групи з перейменування виникли розбіжності: частина вважає його видатним педагогом, а інша – сприймає його швидше як «офіцера НКВС», а не інтелектуала.
Щоб отримати відповідь експертів, робоча група скористалася висновком від Українського інституту Національної пам’яті до Полтавського національного педагогічного університету. Виявилося, що постать Антона Макаренка не підпадає під дію Закону України «Про декомунізацію», бо пов’язана з розвитком української культури.
Цього висновку та його аргументації науковцям здалося замало, тому вони вирішили уточнити інформацію в УІНП, щоб підтвердити або спростувати свої позиції.
За включення вулиці Макаренка до списку на перейменування профільна група проголосувала під час засідання 26 вересня. Більшість членів виступили не проти, тому вилицю внесли до переліку четвертої черги.