У Полтаві встановили кілька «пам’ятників» Симонові Петлюрі
(Фото ЗМІСТу)
Постать головного отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри тісно пов’язана з Полтавою. Однак у місті немає пам’ятника Петлюрі, який мав численні здобутки, натомість публічний простір заповнювали радянськими та проросійськими постатями.
Днями в Полтаві небайдужі вирішили встановити кілька імпровізованих пам’ятників Симонові Петлюрі. Така ідея виникла у місцевого митця Дениса Чернявського. Він родом з Полтави, проте нині з дружиною проживають у Києві. Задум з’явився кілька місяців тому, під час прогулянки:
«Ми йшли в Києві вулицею Січових Стрільців і там є на одному будинку меморіальна дошка полковнику Євгену Коновальцю. Під нею бабусі та дідусі виконували гімн України. Вони аматорський самодіяльний хор, збираються самі і співають в якісь пам'ятні дати.
Коли я говорив з дідусем, він спитав звідки я. Я відповів, що з Полтави. Він каже: “Так а що ти тут робиш? Чи в Полтаві вже познімали імперські пам'ятники і поставили пам'ятник Петлюрі?” Я кажу, ну слідкуєте за новинами. З тих пір став думати, як же мені не за шалені гроші й без дозволів втілити це в життя».
Денис Чернявський знайшов кілька бюстів Симона Петлюри, які продавали в інтернеті. Також разом з другом Миколою вони розробили дизайн наліпок. Встановити бюсти планували спочатку на п’єдесталах, що залишилися після Пушкіна та Ватутіна, але вони виявилися завеликими для бюстів розміром у 20 см.
Згодом вирішили встановити на інформаційні кіоски, які в Полтаві встановили у 2021 році. Наразі вони не працюють. Денис разом з другом та дружиною поставили імпровізовані пам’ятники Симонові Петлюрі поблизу театру імені Миколи Гоголя та біля музичного коледжу імені Миколи Лисенка.
«З одного боку хотіли привернути увагу до постаті полтавця, який зіграв визначальну виключну роль у державотворенні і збереженні державності України, а з іншого боку привернути увагу полтавців до міста, в якому крім слави Петра І є ще важливіші постаті», – каже Денис Чернявський.
Симон Петлюра і Полтава
Місць, із якими було пов’язане життя Петлюри, в Полтаві збереглося не так уже й багато. Те, про що піде мова далі, – це результат роботи краєзнавців з архівними документами й спогадами сучасників нашого героя. Як, наприклад, перше місце – будинок родини Петлюр, що не зберігся до наших днів. Він стояв на вулиці Завгородній (нині Зигіна) ближче до перетину з Костянтинівською (зараз Петлюри). Це був простий будинок на три кімнати, де мешкала вся велика родина – батько, мати й дев’ятеро дітей. Симон Петлюра жив тут від народження (1879 року) до 1902, коли був змушений тікати на Кубань від загрози арешту.
Останніми членами родини, які мешкали в цьому будинку, були молодші сестри Симона – Марина та Феодосія Петлюри. Існує фото будинку з табличкою власника, на якій значиться: «Петлюра Ф.В.». У 1937 році сестер розстріляли більшовики за нібито контрреволюційну діяльність, а насправді – за брата. У 1960-х роках будинок був знесений, бо на вулиці будували п’ятиповерхівки. Тому зараз на одній із них (вул. Петлюри, 7/22) є меморіальна дошка про те, що тут раніше був дім, де народився Симон Петлюра.
Цікаво, що обійстя нищилося поступово: господарські прибудови проіснували аж до 2007 року, коли почали зводити багатоповерхівку по вул. Петлюри, 5. Активісти-краєзнавці протестували, однак зберегти залишки дворища Петлюр не вдалося.
Чи знали полтавці історію цього місця? Схоже, що так. За словами полтавського дослідника Тараса Пустовіта, люди намагалися навіть не проходити поруч із будинком, де народився лідер Української держави: настільки гучну неславу зробили йому більшовики. Тарас Павлович встановив, що полтавці з прізвищем Петлюра за радянських часів змінювали його на інше, щоб не накликати підозри в причетності до відомої родини.
Наступне місце, пов’язане з Симоном Петлюрою, – це будівля Полтавської духовної семінарії (вул. Сковороди, 2), де зараз міститься один з корпусів Полтавської державної аграрної академії. Усі сини Петлюр навчалися тут: вочевидь, на вибір вплинула не лише невисока вартість навчання, але й релігійність родини.
Симон Петлюра вступив до семінарії в 1895 році, а у 1901, за кілька місяців до випуску, його було звідти виключено з «вовчим білетом», тобто без права продовжувати освіту. Такі відрахування траплялися вкрай рідко. Є думка, що причиною відрахування були українські симпатії семінариста, які він не приховував. Однак, на думку біографів Петлюри, для керівництва семінарії «мазепинець» завжди був меншим злом, аніж радикал. Ректор довідався, що Петлюра виявляє інтерес до Революційної Української партії, а цього в стінах семінарії не можна було стерпіти.
Партійна свідомість Петлюри пов’язана з третім місцем – будинком, де мешкали Олександр і Софія Русови (Воскресенський узвіз, 3). Обоє інтелігентні й небайдужі до українських справ, вони влаштували в себе відкритий дім, приймаючи патріотично налаштовану молодь. У цьому будинку в 1900 році під час шевченківських свят Микола Міхновський виголосив свою промову «Самостійна Україна». Симон Петлюра також був присутній там. Саме з цього часу починається відлік його політичної діяльності: він стає членом Революційної Української партії.
Усі подальші події в житті Петлюри пов’язані з іншими краями й містами: він живе на Кубані, в Галичині, у Петербурзі, Москві й Києві. До слова, коли вам пощастить побувати в Парижі, і ви захочете віддати шану Шарлю Бодлеру чи Сімоні де Бовуар на цвинтарі Монпарнас, згадайте, що там спочиває і Симон Петлюра – лідер української революції родом з нашого міста.
Проте існує принаймні ще дві полтавські адреси, що зберігають пам’ять про нього. Одна з них – це будинок по вул. Патріарха Мстислава, 13, де народився Степан Скрипник, майбутній глава Української Православної Автокефальної Церкви. Петлюрі він доводиться племінником: мати Степана була рідною сестрою Симона. Певний час Степан Скрипник (тоді молодий офіцер) був особистим ад’ютантом Петлюри, а після його загибелі у 1926 році зрозумів, що надалі втілювати життєву місію дядька належить йому. І він впорався з цим завданням відповідно до свого покликання, об’єднавши всіх православних українців Америки.
Остання полтавська адреса – вул. Конституції, 2, або Полтавський краєзнавчий музей імені В. Кричевського. Як зазначає науковий співробітник музею Ольга Вільховик, пов’язаних з Петлюрою експонатів тут небагато, проте є справжні раритети, як-от фото його сестер та лист, написаний рукою Петлюри. Добре, що пам’ять про непересічного полтавця таки знайшла місце на Батьківщині, однак вона заслуговує для себе більшої оселі. Залишається сподіватися, що коли-небудь наше місто зуміє належно вшанувати і Петлюру, і патріарха Мстислава, створивши сучасний меморіальний центр.