В етносадибі на Полтавщині влаштовують свято зустрічі весни
Фото Олени Щербань
ЕтноСадиба «Лялина Світлиця», що в Опішні запрошує усіх охочих відтворити традицію святкування свята «Сорока Святих», та спільно справити так званий «Солов`їний Великдень». Крім того, в тому ж місці в Музеї живого хліба будуть випікати традиційних «жайворонків» та весну закликати веснянками.
Початок заходу 20 березня о 10.00 за адресою селище Опішня вул. Партизанська, 19, ЕтноСадиба-музей «Лялина Світлиця».
В програмі святкувань:
- Майстер-клас із виготовлення традиційних полтавських «жайворонків» із здобного та прісного тіста;
- Майстер-клас із виготовлення традиційних полтавських «жайворонків» із солоного тіста;
- Майстер-клас із витоплення традиційних опішнянських дзвінкоголосих глиняних свистунців;
- Пригощання запашним чаєм із трав, дбайливо зібраних на семи опішнянських пагорбах та бубликами.
Відзначають також що для тих, хто не зможе прийти на «Солов’їний Великдень» 20 березня майстер-класи із випікання «жайворонків» та виготовлення глиняних свистунців будуть проводитись в період з 22 березня по 1 квітня за попереднім замовленням.
Організаторка заходів, етнологиня Олена Щербань розповідає, що згідно з уявленнями наших предків на свято «Сорок Святих», що припадає на 22 березня, з вирію прилітає 40 різних видів пташок. У цей день діти та молодь веснянками зустрічали «Солов`їний Великдень». За її словами, цих веснянках, що дійшли до нас здавна, звучали звернення до лелек, ластівок, зозуль, жайворонків, гусей, качок. Птахів закликали, запитуючи про долю майбутнього врожаю, прохаючи принести лагідне та тепле літечко.
Веснянки, що виконувались на розталих від снігу галявинах, мали на меті привітати пташок, що повертаються з вирію – теплих країв, бо з поверненням пернатих поверталось не тільки тепло, але й достаток на рідну землю.
«Зранку цього дня, господині готували тісто на ритуальне печиво. У нас у Полтавщині (зокрема в Диканьці, Великих Будищах, Писаревщині, Опішні) це печиво було різноманітної форми у вигляді пташечок із дзьобиками, крильцями, гребінчиками та хвостиками і називали їх «жайворонками». Відомі поширені колись в Україні і такі назви: «буслики», «сороки», «птички», «пташки». Подекуди пташечок садили на бублики, ніби в гніздечко, або ж прикріплювали ще сире тісто до вишневих гілочок та випікали у печі», – розповідає етнологиня.
Також вона відзначає, що раніше дітвора, тримаючи в руках таку зграйку «жайворонків» чи «бусликів», нанизаних на вишневий прутик чи прикріплених до бублика, весело гасали довкола хат, махаючи вишневими гілочками з печивом, та закликали весну. Діти вірили, що після таких закликів до птахів весна не забариться.
Крім своїх дітей, обдаровували вишневими гілками з «жайворонками» ще й сусідських дітлахів. Адже вважалось, що обрядове печиво у вигляді «пташечок», котре з`їдають діти, допоможе пернатим друзям вижити ще в студені березневі дні. Малюки навмисне залишали для пташок на проталинах крихти або ж вішали прутики із печеними із тіста «жайворонками» на гілки дерев у садку обіч хати.
Задобрюючи птахів, діти знали, що допомагають батькам у господарських справах. Тож на їхньому подвір`ї обов’язково добре плодитимуться гуси, кури, качки, адже Божа Благодать від умилостивлення птахів, що повертаються з далеких країв, обов`язково мала перейти й на домашню птицю.
