Від головного центру дозвілля до руїн. Як Лубни втрачають Будинок Культури
Фото: Макар Поліщук
Раніше тут лунав дитячий сміх, музика, шалені оплески та гучні розмови під час тренувань або розпису наречених. Зараз же ця будівля перетворюється на руїни а нам залишається історія та пам’ять про нього.
Будинок культури був побудований в 1967 році. Через те що на початку будівництва не врахували, що раніше на цьому місці було русло річки і не зробили геодезичної розвідки. За понад 50 років споруда присіла на 15 сантиметрів. Вперше будівлю визнали аварійною ще в 1997 році, але вона продовжувала працювати ще 10 років. В 2006 році Будинок Культури зачинили остаточно. В 2008 році були спроби демонтування, але далі вилучення вікон та плитки не дійшло. В 2013 році влада представила новий проєкт по реконструкції Будинку Культури. Планувалися підсилення конструкції та виведення будівлі з аварійного стану, але «Міськбудпроект» далі документів та обговорень знову ні до чого не привів. Найцікавіше сталося у 2018 році, коли Департамент будівництва Полтавської ОДА повідомив про проведення тендеру переможцем якого став ТОВ "Будівельна компанія "Інекобуд" із запитом на відновлення Будинку Культури за 88,56 млн гривень. В планах було збільшити глядацьку залу до 800 місць, утеплити і оздобити стіни, зберегти мозаїчне панно на фасаді та оновити сквер поблизу. Проте проєкт знову залишився тільки на папері а будівля продовжує руйнуватися на очах.
Будинок культури являється найцікавішою модерністською цікавинкою міста через мозаїки на своїх стінах. Авторами цих мозаїчних панно є подружжя Галини Зубченко та Григорія Пришедько разом з їхнім учнем у 1979-1980 роках. Ці художники також відомі через свої монументальні роботи в Києві: «Перемога» Інститут онкології, «Рух» спорткомплекс «Наука-спорт», «Тріумф кібернетики» Інститут кібернетики, та багато інших. Особливість їхніх робіт в матеріалах які вони використовують для створення мозаїк, до прикладу биті пляшки.
В Будинку культури працювало понад 20 гуртків для дорослих та дітей, реєстрації шлюбів, по вихідних були танці та проводились чудові концерти. В той час справжньою окрасою міста став ансамбль «Юність» під керівництвом Анатолія Царюка і за сім десятиліть виховав не одне покоління талановитих людей. Будівля була сповнена життям, енергією та купою життєвих історій. Місцеві згадують про лялькові вистави для дітей, циркову студію, випускні вальси поблизу і навіть передачі Олімпійського вогню.
Наразі будівля продовжує стояти в центрі міста потихеньку згасаючи. Через вибиті вікна будівля «гниє» всередині через вологу. Будівля ніяк не охороняється, тому це чудове місце для підлітків які шукають собі пригод і місце для своєї творчості у вигляді графіті. Мозаїка поступово осипається через відсутність догляду. Для місцевих досі загадка чи відновиться ця будівля хоч колись.