Як уродженець Полтавщини організував подорож Української капели за кордон

24 березня 1919 року капела під керівництвом Кирила Стеценка та Олександра Кошиця вирушила на гастролі країнами світу. Поїздку організував уродженець Полтавщини Андрій Лівицький, який згодом став Президентом УНР в екзилі. 

Діяльність Андрія Лівицького

Чоловік народився 12 квітня 1879 року на хуторі Красний Кут Полтавської, на той час, губернії у багатодітній родині. Рід Лівицьких мав козацько-старшинське походження. Андрій Лівицький брав активну участь у державотворчих процесах України. Став очільником «Лубенської республіки». Її створили у 1905 році з представників українських національних сил. Деякі історики називають «Лубенську республіку» «першою українською державою» в новітній історії. 

У часи Української революції 1917-1921 років Андрій Лівицький був членом Української Центральної Ради, входив до складу української делегації на переговорах у Брест-Литовську (1918 р.). З приходом до влади Директорії УНР він був керівником Міністерства внутрішніх справ, Міністром юстиції, заступником голови Ради народних міністрів УНР. Також був на посаді Міністра закордонних справ та головою дипломатичної місії УНР в Польщі.

Від 1920 року перебував в еміграції. Жив і працював у Варшаві. Після вбивства у 1926 році Симона Петлюри, Лівицький очолив Директорію та став головним отаманом УНР. Протягом 1926 – 1954 років Лівицький був першим президентом УНР в екзилі.

Як капела подорожувала світом

Капела була наймасштабнішим культурним проєктом полтавця та голови директорії УНР Симона Петлюри. Аби українців визнали окремою нацією і допомогли в боротьбі проти Росії, він відрядив до Парижа Українську республіканську капелу.

Загалом капела виступила у 45 містах європейських країн. За два з половиною роки гастролей зробили понад 200 виступів у найпрестижніших концертних залах. Хітом гастролей став «Щедрик» Миколи Леонтовича.

«Якби в українській державі справи йшли так, як спів в цьому хорі, це була б перша держава в світі!», – писали німецькі критики. 

Усього в європейській пресі вийшло понад півтисячу різних публікацій. Диригент Кошиць надсилав переклади статей Петлюрі, звітував про успіхи гастролей: 

«Швейцарія, Франція, Бельгія і Голяндія в один голос говорять про Капелю, як про якесь чудо. Вітають ідею такого роду пропаганди, говорять явно та одверто про наші політичні змагання».

Творчий шлях диригента Олександра Кошиця

На початку 1900-х років диригент Кошиць подався вчителювати на Кубань, де заприятелював з Симоном Петлюрою. За сприяння композитора з Полтавщини Миколи Лисенка, на Кубані він здійснював етнографічні експедиції по козацьких станицях (Переяславській, Уманській, Полтавській, Брюховецькій), записуючи від нащадків запорізьких козаків, депортованих з України, народні пісні. 

З нагоди творчого ювілею він написав лист Лисенку від української громади Кубані. Це був лист від співаків Ставропольського хору, який організував Кошиць. 

15 грудня 1903 року влаштував на честь ювілею композитора концерт. Утім в роботі Кошиця побачили небезпечне «українофільство». Коли диригент вирушив до Києва власноруч відвозити вітальний лист Лисенкові, місцевий протоієрей йому дорікнув: «Поїхав шанувати українського сепаратиста і ворога Росії». Через тиск українофобського духовенства Олександр Кошиць був вимушений покинути Кубань.

Чому культура була важливою для Петлюри

Симон Петлюра мав великий талант до мистецтва та з молодості писав публікації, цікавився театром та музикою. Саме ці захоплення потім і вплинули на його політичну кар’єру, в часи якої він приділяв багато часу на розвиток культури в країні. Симон Петлюра вважав, що саме це й виховує національну свідомість людей в країні. 

Під час життя в Полтаві діяч захоплювався культурою та музичним мистецтвом, навчався грати на скрипці, співав і диригував у семінарському хорі. 

На майбутнє Петлюри, який тоді був ще учнем полтавської семінарії, вплинув композитор Микола Лисенко. У 1901 році він приїхав до Полтави.Петлюра виконав для нього кантату «Б'ють пороги», після чого його вигнали з навчального закладу.