Єдиний син загинув на фронті, рятуючи побратима. До Полтавщини на щиті повернеться Роман Шульга
Колаж ЗМІСТу
Воїн загинув, рятуючи пораненого побратима 2 листопада 2023 року на Донеччині. Після кількох генетичних експертиз захисника упізнали лише у березні цього року.
Про те, що Роман Шульга загинув 19 березня повідомили в Оржицькій селищній раді.
Життєвий шлях захисника
Роман Шульга народився 2 вересня 1989 року на Полтавщині у селі Онішки, у родині він був єдиним сином.
«Ріс щирим, добрим, чуйним хлопцем, не завдавав клопоту, завжди поспішав допомогти, підтримати, розрадити. Поруч із ним ставало тепліше», – пишуть в Оржицькій селищній раді.
Після закінчення Оржицької школи він продовжив навчання у Лубенському сільського професійно-технічному училищі №12, де здобув фах електромонтера з ремонту побутової техніки. Свій трудовий шлях він почав на місцевому рубероїдному заводі, згодом у столиці, а перед війною в Оржицькій дільниці АТ «Лубнигаз».
З перших днів війни доєднався до лав місцевої територіальної оборони, пройшовши медогляд 1 липня 2022 року розпочав службу у Збройних Сил. Після короткого навчання він відправився в одні з найгарячіших точок фронту – до Ізюму, а згодом на Бахмутський напрямок.
«Роман стійко ніс свій обов’язок. Не скаржився. Беріг рідних від тривог. Але одного разу не зміг стримати болю – зізнався мамі, як там страшно, і тихо попросив: “Помолися за мене…” І навіть тоді він більше думав про них, ніж про себе», – пишуть в Оржицькій селищній раді.
Свій останній бій Роман прийняв на 2 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району на Донеччині. За словами побратимів він загинув під час порятунку пораненого товариша, намагаючись витягнути його з-під вогню. Більше двох років рідні сподівалися на повернення чоловіка, але після кількох генетичних експертиз вони отримали підтвердження про його загибель. У чоловіка залишилися батьки, дружина та син. Про дату та час прощання із воїном повідомлять пізніше.
Вічна пам’ять та слава захисникові!
Згадаймо імена полеглих на фронті земляків
Сергій Ніколенко народився на Полтавщині у Кременчуці, де провів життя. Захисник схилив голову виконуючи бойове завдання 23 жовтня 2024 року, а нещодавно його упізнали за ДНК-експертизою. Прощання з воїном запланували 23 березня.
Руслан Жук народився 6 лютого 1979 року на Київщині у селі Гоголів старшим сином у багатодітній родині. Пізніше на світ з’явилися його молодші брати Валерій і Сергій. Через складне дитинство рано подорослішав і пішов на роботу, щоб допомагати родині. Чоловіка мобілізували до війська 12 березня, а 16 березня виконуючи бойове завдання на Сумському напрямку захисник загинув. У воїна залишилися два брати один з яких наразі служить у Збройних Силах. Про дату та час прощання з військовим повідомлять пізніше.
Дмитро Кібаров народився 26 серпня 1985 року на Полтавщині у Кременчуці, де навчався у місцевій гімназії №7. Долучившись до війська чоловік отримав позивний «Кіба». Воїн схилив голову 27 вересня 2024 року внаслідок штурмових дій противника з використанням артилерійського озброєння поблизу села Катеринівка на Донецькому напрямку. Про це повідомив речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін. Нещодавно захисника упізнали за ДНК-експертизою. Прощання з бійцем запланували 20 березня.
Артем Лісовий боронив східні кордони країни, стримуючи ворога на підступах до сусідньої області. Служив у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля». За свободу та мирне майбутнє кожного з нас він віддав найцінніше – власне життя. 13 березня захисник прийняв свій останній бій.
Захисник Ігор Сидоренко боронив Україну у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Понад рік боєць вважався зниклим безвісти. Життя воїна обірвалося під час виконання бойового завдання 11 грудня 2024 року.
Андрій Грабовий – майор поліції, інспектор другого взводу друої роти батальйону поліції особливого призначення поліції в Полтавській області. Своє життя він присвятив службі людям і державі – понад 20 років віддав роботі в органах внутрішніх справ. Поліцейський загинув на початку березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
У 2024 році Євгеній Синяк почав працювати на будівництві військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд. Наприкінці серпня 2025 року він підписав контракт із ЗСУ, проходячи службу в інженерно-технічному батальйоні на посаді водія електронавантажувача. 10 березня життя воїна обірвалося поблизу населеного пункту Дмитрівка на Донеччині.