10 тез лекції київського філософа Вахтанга Кебуладзе в Полтаві

Вахтанга Кебуладзе відвідав місто на запрошення Ігоря Усанова – кандидата філософських наук, доцента ПУЕТ, організатора молодіжного філософського форуму «Проєкти людяності в постмодернізмі». Цей форум переміг у міській програмі «Бюджет участі – 2019». Він передбачає низку публічних зустрічей з відомими інтелектуалами, і ця лекція стала першою з них.

Вахтанг Кебуладзе викладає в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та в Києво-Могилянській академії, перекладає твори класиків філософії, як-от «Ранкова зоря» Фрідріха Ніцше. Однак виключно академічною сферою філософ не обмежується: він читає курси в київській школі розвитку мислення Cowo.Guru, пише книги (збірка есеїв «Чарунки долі» удостоєна Премії Юрія Шевельова) та відгукується на пропозиції прочитати публічну лекцію.

Темою лекції Вахтанг Кебуладзе визначив винайдення і деконструкцію суб’єктивності. Філософська спеціалізація лектора – феноменологія, а ця тема є одним з розділів його університетського курсу філософської антропології. Багатолюдна аудиторія в Полтаві зранку в неділю – це, на думку Кебуладзе, свідчення того, що на філософію є попит, тож вона виходить за межі університету в публічний простір.

Пропонуємо кілька думок із зустрічі з Вахтангом Кебуладзе – ясна річ, у такому вигляді, як вони нам запам’яталися.

Теза 1

Проблеми, з якими зіткнулася незалежна Україна, в європейських країнах були давно вирішені. Так, проблема національної самосвідомості була вирішена ними ще в ХІХ столітті. Нам же не дає її перейти постійна агресія з боку Росії вже кілька століть поспіль. «Вікон можливостей» для усвідомлення себе як нації в нас було не так багато.

Теза 2

У сучасній науці є два підходи до теорії нації. Згідно з першим, національність – це щось дане від початку: гени, походження, територія. Інший підхід показує, що нація – це не щось дане раз і назавжди, а навпаки, поняття, яке постійно твориться. У тому числі й завдяки оповідям або, як сказав один з теоретиків цього підходу, «nations are narrations». І тут важить, якою мовою це розповідати. Тут уже не працює «какая разніца?». У кожної нації мають бути свої герої і свої злочинці. Нас надто довго позбавляли права на своїх злочинців: ми слухали про них з чужого голосу. Цьому якраз присвячений останній роман Юрія Андруховича «Коханці юстиції».

Теза 3

Інша проблема – захист прав і свобод індивіда. У європейських демократіях вона особливо гостро постала в міжвоєнний період, коли карту поділили між собою два тоталітарні режими – комуністичний і нацистський. Коли європейські колеги чують від нас слово «націоналізм», вони одразу ж насторожуються: «Ви що, нацики?». У цих країнах переміг лібералізм, а націоналізм вважається абсолютно згубною для суспільства ідеологією. Справді, якщо керуватися винятково ним, то добру половину українського народу треба винищити. Ось мене, наприклад: по батькові я грузин, у мені зовсім трохи української крові. Український народ занадто складний в антропологічному плані, щоб можна було допустити панування націоналістичної ідеології.

Теза 4

Ми ж зіткнулися з проблемою прав і свобод, щойно розвалився Радянський Союз, і досі її не вирішили. Насправді еліти країни не оновилися: стався посткомуністично-кримінальний заколот, і нами керують колишні комсомольці. Протидією могла б бути повна декомунізація суспільства, в тому числі й освіти. Адже ті, хто посідав керівні посади в партії, за Незалежності очолили освіту. Вони продовжують розбещувати наших дітей!

Теза 5

Вам знайоме ім’я Мартіна Гайдеґґера. За нацистського режиму він був ректором Фрайбурзького університету всього рік, потім пішов з посади і ніде не висловлював схвалення Голокосту. І тим не менше, він був підданий люстрації: на 10 років Гайдеґґеру заборонили викладати у вишах, хоча всі розуміли, що це філософ світового рівня.

Теза 6

Подібна декомунізація мала відбутися і в нас. Без сумніву, серед цих людей є професіонали, і декомунізація не означає, що вони мусять опинитися на вулиці. Але бодай на 5 років відсторонити їх від керівних посад – це те, що мало бути невідкладно зроблене і чого ми не зробили.

Теза 7

Про війну на Донбасі слід розуміти: ми не територію захищаємо. Люди, що там воюють і гинуть, відстоюють не територію, а систему цінностей, волю жити так, а не інакше. З цієї ж причини Мустафа Джемілєв і Ахтем Сеітаблаєв – теж з нами, вони теж українці, хоча, здавалося б, де кримські татари з їх мусульманством, а де українці?

Теза 8

Отже, в час, коли ми маємо ці дві невирішені проблеми, перед нами постає третя – глобальна екологічна криза. І з нею ми зіткнулися раніше, ніж увесь світ: у 1986 році, коли вибухнув Чорнобиль. Знову ж таки тут є слід невирішеної національної проблеми, адже Чорнобильська АЕС була нав’язана нам московським керівництвом партії, всі місцеві партійні лідери були проти.

Теза 9

Я боюсь екологічного фашизму. З одного боку, ми жахливо шкодимо природним ресурсам. З іншого – завдяки цій їжі, виробництво якої екологічно небезпечне, неморальне, жорстоке і так далі, все більше людей на планеті має шанс не померти з голоду. Мені шкода Грету, я розумію, що дитиною маніпулюють, але глобальні проблеми не вирішуються в такий спосіб.

Теза 10

Найголовніші істини в нашому житті приходять на голуб’ячих лапках (перифраз афоризму Ніцше), тобто дуже повільно, тихо і неочевидно для нас самих.

Майже двогодинна лекція явила рівень майстерності філософа: він читав її на одному подиху, показавши історію філософії через формування, а згодом деконструкцію такої основоположної категорії мислення, як суб’єкт. Без сумніву, лекція була не переказом шматка чужих знань, а живим філософуванням. Стежити за швидкістю думки, не знаючи, яким буде її наступний поворот – рідкісне інтелектуальне задоволення.

Після того, як Вахтанг Кебуладзе розгорнув перед аудиторією історію поняття суб’єкта, без якого, зрештою, нам неможливо помислити самих себе, відбулося обговорення, яке зачепило слухачів не менше, ніж сама лекція. Філософ торкнувся таких актуальних питань, як національне самовизначення, захист свободи і прав індивіда, світ на порозі екологічної кризи. Він називав речі прямо, можливо, навіть більш відверто, ніж ми звикли, явивши аудиторії ту істину, що філософування – це завжди відвага.

Нагадаємо, що всі заходи філософського форуму «Проєкти людяності в постмодернізмі» відбуваються в рамках реалізації програми «Бюджет участі» за підтримки Інститут розвитку міста. Вхід на всі події вільний. Слідкуйте за оновленнями групи в фейсбуці.

Фото Ігоря Усанова