Бої в Суджанському та Краматорському районах обірвали життя захисників з Полтавщини: прощання
Фото – Хорольська громада
Роман Чигрин поліг після бою на Курщині, а Леонід Дешевий – на Донеччині. Загиблих в останній день зими воїнів провели в останню путь.
Про прощання з воїнами повідомили в Хорольській громаді 6 березня. Цього дня оборонців провели у вічність.
Роман Чигрин
Воїн народився 3 вересня 1980 року, виріс і мешкав у селі Петракіївці Вишневого старостату. Після закінчення школи здобув середню спеціальну освіту за спеціальністю «Електромеханік» у Хорольському агропромисловому коледжі. У 2000 році захистив диплом молодшого спеціаліста, який забезпечив роботу за його професією.
Був фахівцем у сфері електрифікації, тож більшу частину трудової кар’єри працював у приватного підприємця – х 2002 року й до мобілізації у 2024 році. За фахом здобув 22 роки трудового стажу в підприємстві, що спеціалізується на ремонті побутової техніки.
«Романа всі знали як одного з кращих фахівців у громаді по ремонту електродвигунів. Мав заслужений авторитет у керівника Володимира Георгійовича Базіля та колег по роботі. Був одружений, виховав доньку Марьяну, для якої був люблячим, уважним і турботливим татом. Мав золоті руки, був вправним господарем», – пишуть про воїна у громаді.
9 листопада 2024 року чоловік отримав повістку від ТЦК та прибув у 169-й навчальний центр імені князя Ярослава Мудрого на Чернігівщині, що відомий як навчальний центр «Десна». Після проходження військово-тактичної підготовки, 30 грудня 2024 року, відправлений командуванням для виконання стратегічно важливих бойових завдань Збройних Сил України на територію Курщини.
У січні 2025 року Роман Чигрин вступив у нерівний бій з північнокорейськими союзниками ворога. Чоловікові пощастило вийти з оточення через болотисту місцевість разом з пораненим побратимом, якого він врятував і виніс на собі до українського опорного пункту.
Після лікування в Сумському, а потім Білоцерківському шпиталі оборонець повернувся на фронт, але шлях воїна обірвав щільний обстріл під час наступу противника.
25 лютого 2025 року Роман Чигрин вдруге отримав тяжкі поранення в Суджі Курської області. Після евакуації потрапив у Сумський обласний клінічний шпиталь, де лікарі боролися за його життя. 26 лютого його серце зупинилося.
Леонід Дешевий
Воїн народився 11 лютого 1971 року в селі Павлівці Клепачівського старостату. Змалечку любив читати різножанрову літературу, був старанним учнем Шишаківської школи. Вищу освіту за кваліфікацією «Інженер-механік» здобув у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства.
«З дитинства, юності й до зрілого віку читав книги з багатої бібліотечної колекції. Навіть обраницею серця і долі з 1993 року стала працівниця бібліотеки, яка стала його вірною дружиною і мамою двох донечок – Еліни (1995 р.н.) та Ярослави (2000 р.н.)», – пишуть про воїна у громаді.
Відразу після інституту чоловік працював у Хорольському агропромисловому коледжі слюсарем у майстерні виробничої практики. Потім трудився черговим, а згодом начальником пульту в позавідомчій охороні.
Деякий час працював на фабриці «Промінь» інженером-механіком. На Хорольській мехпекарні та ветеринарно-санітарному заводі працював кочегаром котелень.
З лютого 2015 року цивільне мирне життя Леоніда Дешевого змінилося. Він був призваний на військову службу в зоні АТО. Перший військовий досвід отримав на військовій кафедрі у період навчання в Харківському виші, тож отримав офіцерське звання.
Старший лейтенант захищав територіальну цілісність і суверенітет України з лютого 2015 року по березень 2016 року на посаді заступника командира по технічній частині механізованої роти.
Після демобілізації працевлаштувався до Хорольського будинку-інтернату для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю на посаду кочегара котельні.
7 березня 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу. На посаді заступника командира інженерно-технічної роти воював на різних напрямках: поблизу села Сенькове на Харківщину, Суми, поблизу селища Шевченкове на Харківщині, а згодом на Дніпропетровщині та в Донецькій області. Останнім населеним пунктом, в якому обірвався шлях бойової слави, стало село Курицине на Донеччині.
«Як добрий батько і тесть, готувався придбати візочок для майбутнього внучатка, який має з’явитися на світ через два місяці. На жаль, мрія стати дідом за життя не здійснилася. Внук ніколи не побачить свого діда-Героя наживо, лише на портреті холодного надгробного пам’ятнику», – згадують у громаді.
Вічна пам’ять героям.