«Для мене він був сумлінням, яким міряю своє життя»: книгу спогадів про полеглого воїна Антона Цедіка презентували в Полтаві
Ідея зібрати спогади про полтавця Антона Цедіка, який поліг під Іловайськом, з’явилася в Олені Голтвяниці – директорки Полтавської гімназії № 17, де з 1 по 8 клас учився Антон.
Презентація видання «Антон “Еней” Цедік – правдива Душа в пошуках Істини» відбулася учора, 21 листопада, в Полтавській обласній бібліотеці імені І. Котляревського.
Доручили справу зібрати спогади в одне видання вчительці української мови Олені Стоцькій. Цікаво, що вона сама не знала Антона особисто: прийшла працювати в школу вже після його загибелі.
Однак у тісній співпраці з мамою Ольгою Цедік, Олені вдалося зібрати спогади друзів, однокласників та побратимів Антона. Разом вони зателефонували по кожному номеру з Антонового записника, і більшість співрозмовників погодилися написати спогади для книги. Цілий рік потому на електронну пошту Олени Стоцької приходили їхні листи. Ольга Цедік розповіла про дитинство і юність сина, поділи лилася світлинами з родинного архіву. Так вийшла книга «Антон “Еней” Цедік – правдива Душа в пошуках Істини».
Не тільки написання, але й видання книги стало громадською справою. На друк 500 примірників виділила кошти Полтавська облдержадміністрація за програмою випуску соціально значущих видань. Такі книги мають надійти в бібліотеки і заклади освіти. Однак бажанням Ольги Цедік було видати книгу великим накладом, щоб якнайбільше шкіл і бібліотек по всій області могли її отримати.
Тож 4 березня вона ініціювала збір коштів на краудфандинговій платформі ЗМІСТ. Уже в травні вся необхідна сума для друку додаткових 200 примірників була зібрана. Ольга Цедік хотіла видати книгу до Дня народження Антона (31 липня), однак влітку кошти від обласної влади не надійшли. У зв’язку з виборами обласна рада проголосувала за це рішення дещо пізніше. Урешті-решт книгу видали, і її презентацію присвятили до Дня Гідності й Свободи.
До зали відділу літератури іноземними мовами прийшло понад півсотні людей. Ушанувати пам’ять Антона Цедіка вирішили не лише ті, хто його знав у Полтаві, але й друзі та побратими по Києву та батальйону «Донбас», де служив Антон. Приємно було бачити Володимира Дериведмедя – афганця, добровольця, старшину штурмової роти батальйону «Донбас», а також волонтерку «Полтавського батальйону небайдужих» Олександру Сиротенко. Зворушило й те, що окрім мами, з рідних був і дідусь Микола Кирилович.
Присутні намагалися втілити в словах досвід особистого спілкування з Антоном Цедіком. Цілковито різні люди, що знали його в різний час, зійшлися в одному: це була дуже світла і багатогранна людина, яка не терпіла неправди, справжній патріот України. Усі вчителі Антона відзначали його гуманітарну обдарованість і не по-шкільному глибокі знання історії та міфології різних народів світу.
Спогади про Антона по-новому підсвічують його надзвичайно обдаровану і цілеспрямовану особистість – від служби у війську за власним бажанням до участі в Революції Гідності та в бойових діях на Сході. Мама Антона не намагалася перепинити сина, коли він повідомив про рішення іти добровольцем, – знала, що Антон зважився на гідний і правильний вчинок.
Товариш по навчанню в КНЕУ імені В. Гетьмана Максим Горбонос зізнався:
«Для мене він був сумлінням, яким я міряю своє життя».
З книгою спогадів про Антона Цедіка можна ознайомитися в Полтавській обласній бібліотеці імені І. Котляревського.
Раніше ЗМІСТ писав про чотирьох полтавських бійців, що полягли під Іловайськом, публікував спогади полтавців, що пройшли Іловайськ, та висвітлював участь полтавської 8-мої окремої автомобільно-санітарної роти у порятунку учасників боїв.
Довідка
Антон «Еней» Цедік – учасник російсько-української війни. Народився 31 липня 1987 року в Полтаві. Після закінчення Полтавського ліцею № 1 вступив до Київського національного університету імені В. Гетьмана, через рік перевівся на заочне відділення і вступив до Київського національного університету імені Т. Шевченка на історичний факультет. Устиг відслужити у війську: рік був у спецпідрозділі «Барс» внутрішніх військ, був командиром відділення розвідки, заступником командира взводу. Він брав активну участь у Революції гідності, у ніч з 18 на 19 листопада разом з іншими майданівцями відбивав атаки «Беркуту».
З початком російсько-української війни став добровольцем: спочатку потрапив у «Дніпро–1», а згодом у «Донбас». Брав участь у боях за Лисичанськ і Попасну. 20 серпня 2014 року поїхав під Іловайськ. 29 серпня загинув під час виходу колони батальйону «Донбас» з оточення під Іловайськом через «зелений коридор».
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Фото Богдана Проскурова