«Галушка. Полтавські історії. Перші дні війни»: фоторепортаж з допремʼєрного показу
світлина ЗМІСТу
Вистава починається з повернення глядачів у 24 лютого 2022 року. Звучить звернення Президента України про початок повномасштабного вторгнення. За ним – історії полтавців, а галушка стає метафорою того, як змінилося життя містян.
20 листопада у полтавському театрі імені Гоголя зібралося чимало людей. Усі говорили про нову виставу – «Галушка. Полтавські історії. Перші дні війни». ЗМІСТу також вдалося побувати на допрем’єрному показі.
11 місяців роботи та останні правки за 5 днів до прем’єри
Режисер-постановник Владислав Шевченко розповів, що робота над виставою тривала майже рік:
«Ми почали збирати п’єсу докупи 11 місяців тому. Пів року ми збирали історії, а потім почали писати постановки. Остання сцена – вже остаточний варіант п’єси – написана п’ять днів тому», – пояснив він.
Процес створення вистави був живим – актори вимагали доповнити або переписати окремі сцени. Репетиції тривали місяць, але не щодня через графіки відключень електроенергії. Вистава сплетена зі справжніх історій людей, які пережили перші дні повномасштабного вторгнення:
«Ми приймали переселенців, волонтерили, проводжали рідних, зустрічали, втрачали, знаходили, переживали. А я хочу створити виставу про перші дні війни. І в основу цієї вистави хочу покласти саме ваші історії», – каже Владислав Шевченко.
Що показали на сцені
«М’ясо з полтавських господарств знало тільки мирну працю, але доля – кухарка з чорним гумором. Тепер воно стане фаршем. Фаршем нашої нової реальності», – звучить зі сцени.
Паралельно з історіями на сцені тривали дії, що створювали ще одну сюжетну лінію – акторки в костюмах галушок готували полтавську страву просто під час вистави. Спочатку вони нарізали цибулю, далі – м’ясо, місили тісто.
Ця побутова, майже домашня дія існувала паралельно до драматичних історій полтавців. Глядачі спостерігали, як одночасно з переказами про страх, перші втрати, тривогу та невідомість, на столах народжувалася страва, що стала метафорою стійкості та спільності. Паралельно з процесом приготування на сцені відтворювали історії полтавців, чиї особистості залишилися анонімними.
Історія про маму, яка впала в коридорі 24 лютого. Син не міг вирішити – викликати швидку чи ні, коли по телевізору йшов список міст, що під обстрілом: Київ, Харків, Охтирка. «Хто приїде до старої жінки, коли там людей на шматки рвуть?» – думав він. Але лікарі приїхали. З тієї ж лікарні, яка того дня прийняла 32 поранених бійців з Сумщини.
Історія вчительки, яка 24 лютого мала відзначити свій День народження. Прокинулася від дзвінка доньки: «Мама, війна». А в березні вона на колінах повзла по землі, садила буряки під звуки сирени та гуркіт літаків:
«Я почала лаятися. Вчителька сільської школи почала лаятися усіма тими словами, які вони вчили мене не вживати. Я лаяла тих, хто відібрав у мене мирний день народження».
Вистава «Галушка. Полтавські історії. Перші дні війни» про те, як почалася велика війна для полтавців. Вона створена на основі справжніх історій, зібраних протягом майже року. Це спроба осмислити та зберегти в колективній пам’яті війну.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.