Маловідомий драматург з Полтавщини: ким був Андрій Ващенко-Захарченко

Андрій Ващенко-Захарченко “Театр”
Андрій Ващенко-Захарченко “Театр”

Колаж ЗМІСТу

Андрій Ващенко-Захаченко – маловідомий, але помітний діяч українського театру ХІХ століття, чия творчість поєднала сцену, критику та сміливі літературні експерименти.

Ким був Андрій Ващенко-Захарченко? Про історію видатного полтавського письменника, театрального діяча і критика розповіли 17 грудня у Полтавській обласній військовій адміністрації.

Андрій Ващенко-Захарченко народився 17 грудня 1815 році у селі Маліївка Полтавської губернії, нині це Золотоніський район Черкаської області. З 1833 року служив у війську, а після відставки у 1840–1850-х роках гастролював різними містами зі своєю театральною трупою. У цей період він активно писав водевілі та фарси, спираючись на народні сюжети й літературні джерела. Його п’єси, серед яких «Оказія з Микитою», «Тоді скажеш гоц, як вискочиш» та «Поярмаркував», входили до репертуару театрів Києва, Харкова, Львова та інших міст. У 1857 році вони були видані окремою збіркою. 

Ващенко-Захарченко також працював як театральний критик. У журналі «Репертуар і пантеон» він опублікував рецензії на вистави кременчуцького театру. Одним із перших здійснив сценічну адаптацію гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

У 1857 році автор опублікував власне «закінчення» гоголівської поеми «Мертві душі». Про вихід книги повідомляли «Київські губернські відомості», зазначаючи, що придбати її можна в одному з київських книжкових магазинів.

Документ щодо діяльності Андрія Ващенко-Захарченка. Фото Полтавської ОВА

Втім, видання викликало різку критику. Микола Чернишевський назвав твір «підробкою» та звинуватив автора у спробі використати ім’я Миколи Гоголя для продажу «нікудишнього товару». Він детально розкритикував зміст книги та сюжетні ходи, підсумувавши, що сенсу в творі немає, а історія Чичикова подана без логіки та художньої цінності.

У журналі «Репертуар і пантеон» Андрій Ващенко-Захарченко вмістив низку рецензій на вистави – «Ещё об одном благородном спектакле в Кременчуге» (1846), «Кременчугский театр» (1847). Одним із перших інсценізував повість Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки». Написав закінчення поеми Миколи Гоголя «Мертві душі» (1857) і «Мемуаров о дядюшках и тетушках».

У «Київських Губернських відомостях» від 13 липня 1857 року було надруковане цікаве бібліографічне повідомлення:

«Вийшли Мертві душі. Закінчення поеми М. В. Гоголя. Пригоди Чичикова. Твір: А. Є. Ващенко-Захарченко (Андрій Єгорович Ващенко-Захарченко). Хто бажає придбати цю книгу, може звернутись в книжний магазин Степана Івановича Літова на Хрещатику. Ціна: 3 руб. без пересилки».

Дата смерті Андрія Ващенко-Захарченка нині невідома. 

Раніше ЗМІСТ писав, що на Полтавщині народився Анатолій Гальченко 15 грудня 1935 року у Луганську в родині робітників, а через рік сім’я переїхала до Полтави. З приходом війни на терени України у 1941 році завод на якому працював батько письменника евакуювали до Красноярська, де вони жили до кінця війни після чого повернулися на Полтавщину.  Перші вірші поета з’явилися на шпальтах молодіжної газети, а згодом переросли у вісім збірок – від воєнної тематики до витончених поезій.