Анатолій Гальченко: шлях від цеху полтавського заводу до спілки письменників

Анатолій Гальченко
Анатолій Гальченко

Фото Полтавської військової адміністрації

Перші вірші Анатолія Гальченка з’явилися на шпальтах молодіжної газети, а згодом переросли у вісім збірок – від воєнної тематики до витончених поезій.

Ким був Анатолій Гальченко? Про історію видатного полтавського поета розповіли 15 грудня у Полтавській обласній військовій адміністрації.

Анатолій Гальченко народився 15 грудня 1935 року у Луганську в родині робітників, а через рік сім’я переїхала до Полтави. З приходом війни на терени України у 1941 році завод на якому працював батько письменника евакуювали до Красноярська, де вони жили до кінця війни після чого повернулися на Полтавщину.  

Своє навчання Анатолій почав під час перебування у Красноярську, після війни продовжив здобувати освіту у залізничній школі № 69. У 1954 році його призвали на строкову службу на Житомирщину у Новоград-Волинський. Після служби довгий час працював слюсарем на заводі «Легмаш». 

У 1964 році поет подав документи на вступ до Літературного інституту імені Максима Горького при Спілці письменників СРСР, надіслав до приймальної комісії 15 віршів, куди його прийняли влітку на навчання. Творчий шлях поета розпочався у 1964 році, а перші його вірші друкували у молодіжній газеті «Комсомолець Полтавщини» у 1967 році.

По закінченню інституту молодий поет повернувся до роботи на заводі у «Легмаші», але при цьому наполегливо займався поетичною творчістю. Перша збірка його поезій «Память» вийшла друком у харківському видавництві «Прапор» у 1973 році. 

Нагородження Анатолія Гальченка Фото Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені Івана Котляревського

Провідною темою збірки була війна, яка близька, як поету, так і його аудиторії.  Своєю чергою друга збірка «Причастность» вийшла у тому ж видавництві через чотири роки, у ній центральною темою є бойова звитяга та мирна праця. Наступні збірки поезій теж були російськомовними, автор пояснював це тим, що ріс у двомовній родині і згадував про це так:

«Мама Ольга Євдокимівна – селянка Воронезької губернії, батько Василь Гальченко – решетилівський парубок. Я люблю свою Україну, це моя мати, але й то мати теж. І Шевченко писав російською, й інші українські класики. Головне для мене в іншому: і в поезії, і в житті я ніколи не брехав – мені за що не соромно, за кожен із своїх рядків».

Але у творчості Анатолія Гальченка була й україномовна збірка під назвою «Стерня» видана у Полтаві 2005 року. Дана збірка вирізнялася глибокою лірикою, майстерними сонетами та знанням внутрішнього світу людини, його тремтливих таємниць. окрім цього у творах використали художні образи, які відзначаються філігранною витонченістю та досконалістю. Критики відзначали творчість поета, як «лірико-іронічну», для прикладу слугувала збірка з несподіваною назвою «Тавро» видана у 2009 році. 

Анатолій Гальченко пішов з життя 3 грудня 2011 році, залишивши світу вісім поетичних збірок.

Раніше ЗМІСТ писав, напередодні свого 70-річчя письменниця з Полтавщини Любов Пономаренко презентувала нову книгу, у якій поєднала свої найкращі новели та містичну повість.