Мріяв добудувати дім і виховати сина: 27-річний десантник з Полтавщини загинув на фронті

У день прощання в Котельві були приспущені жовто-блакитні прапори. Жителі громади вийшли на вулиці, щоб віддати шану землякові. Шлях до Святицького кладовища, де поховали воїна, люди встелили квітами. Про те, що Сергій Красавцев повернувся на щиті, повідомили у Котелевській громаді 9 червня.

Попрощатися із Сергієм Красавцевим приїхали його фронтові товариші. Командир роти мінометної батареї 78-ї бригади передав матері загиблого захисника особисті речі сина та бойовий прапор бригади.

Відтепер бойовий стяг разом із прапором України майорітиме над могилою Сергія Красавцева.

Сергій Красавцев народився 22 серпня 1998 року в Котельві у багатодітній родині. Навчався у місцевій школі, а професію муляра-штукатура здобув у Котелевському ПТУ-54. Чоловік працював на будівництвах Києва та Харкова, де пройшов шлях від звичайного різнороба до бригадира. 

Саме сильний характер та залізна воля привели Сергія Красавцева до десантно-штурмових військ. Він став частиною 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Бо, як казав сам Сергій Красавцев, «це – круто».

Військова служба була важливою частиною життя його родини. Сергій Красавцев був одним із п'яти дітей у сім'ї. Двоє його братів також стали на захист України. Старший брат служив у морській піхоті, а згодом продовжив службу в одному з підрозділів територіальної оборони. Молодший брат був командиром штурмового відділення механізованої бригади.

У складі десантно-штурмових військ воїн виконував складні бойові завдання на передовій. Одним із найскладніших випробувань для Сергія Красавцева стали бої на Курському напрямку. Разом із побратимами він утримував позицію, яку російські війська штурмували майже безперервно. Невелика група українських десантників кілька діб перебувала під вогнем та відбивала атаки переважаючих сил противника.

Під час одного з боїв на позицію спочатку наступала група з дев'яти військових, а згодом ще кілька десятків штурмовиків, серед яких були й військовослужбовці з Північної Кореї, залучені Росією. Попри втрати серед особового складу та складну обстановку, українські воїни продовжували оборону. Сам Сергій згадував, що противник атакував хвилями, не зважаючи на втрати, а бої часто переходили у ближній контакт.

У ході одного з таких зіткнень десантник вступив у безпосередній бій із ворожими штурмовиками на мінімальній відстані. Позицію вдалося втримати завдяки стійкості оборонців, підтримці дронів та артилерії. Навіть після поранення Сергій залишався на позиції та допомагав своїм побратимам.

На фронті воїн обрав позивний «Красавчик». Побратими згадують воїна, як вмотивованого та надійного бійця, який постійно працював над собою, удосконалював навички та був готовий до найскладніших викликів. 

За словами рідних, Сергій Красавцев добре розумів, заради чого воює – за державу, свою сім'ю та маленького сина. Найбільше він хотів, щоб син у майбутньому пишався своїм батьком. Сергій Красавцев мріяв завершити будівництво власного будинку, займатися пасікою, повезти родину на море. 

Життя десантника обірвалося 3 червня на Сумщині під час виконання бойового завдання. Він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі.

Вічна пам’ять герою!