«На його місці мав бути я». ДНК-експертиза підтвердила загибель захисника з Полтавщини (ФОТО)
Фото Котелевської громади
Котелевська громада 30 вересня попрощалася із захисником. Старший лейтенант Анатолій Загнійко, знайшов вічний спочинок.
30 вересня в Котелевській громаді повідомили про прощання зі старшим лейтенантом Анатолієм Загнійком із позивним «Пілот». Він був командиром 3-го стрілецького взводу 152-ї окремої єгерської бригади. Його шлях додому тривав понад 10 місяців, оскільки він вважався безвісти зниклим.
Підтвердження його загибелі надійшло після обміну тіл у квітні 2025 року та підтвердження ДНК-тесту. Анатолій Загнійко прийняв свій останній бій 2 листопада 2024 року поблизу міста Селидове Донецької області. Лише сьогодні герой знайшов спочинок на рідній землі.
Життєвий шлях захисника
Анатолій Загнійко народився в Котельві, навчався у місцевій гімназії, а згодом — у Сумському вертолітному училищі. Тому і отримав позивний «Пілот».
У цивільному житті Анатолій Загнійко захоплювався столярською справою, працював у будівельних бригадах та в Котелевському РЕСі, а ще любив техніку.
Зберігач фондів заповідника «Більськ» Олег Шапорда, який вважав Анатолія Загнійка названим батьком, поділився особистою історією про самовідданість захисника:
«На його місці мав бути я. У нас була одна відстрочка на двох. І він, не думаючи, відмовився від неї, щоб я тут спокійно жив. І тепер, щоночі, мені відгукуються його слова "ні, я не покину побратимів" у відповідь на мою пропозицію про більш тихе місце, яке друг пообіцяв. А ще він вивів з оточення хлопців. Не знаю скільки, не знаю де. Але "Пілот" це зробив. Він загинув, щоб ми всі жили».
Анатолію Загнійку навіки 53. Бойові товариші згадують його як незламного воїна, який без вагань брав на себе відповідальність. Він воював на найгарячіших ділянках фронту, зокрема на Курщині та Донеччині, де й загинув, виводячи побратимів з оточення та рятуючи їхні життя.
Вічна пам’ять та слава герою!
Згадаємо імена полеглих захисників Полтавщини
Валерій Гончар у 2017–2019 роках захищав Україну в зоні АТО. Повернувшись, ділився досвідом із молоддю, викладаючи «Захист України» у ПТУ №44. З початком повномасштабного вторгнення Валерій Гончар знову став до строю. Він був заступником командира батальйону територіальної оборони з артилерії. Пройшов крізь Бахмут, Соледар, Авдіївку та інші гарячі точки. Його життя обірвалося 8 вересня під час служби на Сумщині.
Владислав Нонік 10 вересня прийняв останній бій на фронті. Воїн народився 6 березня 2000 року в Тарасенковому Оржицького району. Почав навчання у школі рідного села, але сім’я переїхала в Олександрівку Лубенського району, тож закінчив 11 класів Михнівської загальноосвітньої школи. З повномасштабною війною став на захист України.
Юрій Богдановський захоплювався веслуванням на човнах «Дракон», був кандидатом у майстри спорту України. У 1997–1998 роках проходив строкову службу в Збройних силах України. 16 березня 2022 року його мобілізували до лав захисників України. 3 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Липці на Харківщині Юрій Богдановський загинув.
Станіслав Новоселецький народився 14 березня 1974 року. У лавах української армії служив на посаді водія механізованого взводу 116-ї окремої механізованої бригади. Мав звання солдата. За службу Станіслав Новоселецький нагороджений медаллю «Ветеран війни» та відзнакою Президента України «За оборону України». Воїн загинув у бою на Харківському напрямку 9 вересня 2025 року.