«Однокласники. Історія в ХIV уроках». Полтавці переглянули виставу про жорстокість поляків та долю євреїв під час Другої світової війни

Виставу створив головний режисер дніпровського театру Володимир Петренко. Як він зазначив перед спектаклем, у Дніпрі на п’єсу є вікові обмеження 16+, адже постановка дуже важка та подекуди жорстока.

Дія п'єси починається в маленькому безіменному містечку на сході Польщі. На сцені – шкільна дошка, стіл, вішалки, десять стільців та десять людей. Польські та єврейські дівчатка та хлопчики – Абрам, Хенекен, Рахелька, Якуб Кац, Владек, Менахем, Зигмунд, Зоська, Дора, Рисек. Це 1927 рік, вони всі однокласники.

І з кожним наступним роком троє дівчаток та семеро хлопчиків дорослішають, стають чоловіками та жінками. Долі учнів одного класу переплітаються з жахливим часом, роками війни. Поляки вбивають та спалюють своїх однокласників-євреїв, усе єврейське населення численністю 1600 осіб.

Кожен герой проживає життя, змінюється і залишається собою. Кожен несе в собі частинку цього страшного світу та бажання вижити. Хтось згрішив більше, хтось – менше. Хтось отримав по заслугах, а хтось постраждав безвинно. Хтось розкаюється у вчиненому, а хтось приховує правду до останнього.

П’єса не лише про спалення живцем поляками в овіні усіх євреїв містечка. Вона про людей, про пам’ять та розплату. Як жити та пам’ятати зроблене зло у 1941 році? Як згадувати те пекло та думати, що згоріти було б легше, аніж жити?

Гра акторів здатна зачепити за живе. Емоційно, інколи сухо та відсторонено. Нічого зайвого і все зрозуміло. Звук шкільного дзвінка та слова пісні «Дружба крепкая не сломается, не расклеится от дождей и вьюг, друг в беде не бросит, лишнего не спросит, вот что значит настоящий, верный друг» у кінці вистави, після вбивств однокласників одне одного, пробирають до кісток.