Пам’ятаю подружжя літніх людей, ліжка стояли поруч і вони весь час трималися за руки – полтавський лікар про роботу в Італії

Протягом 20-ти днів він працював в одній із «гарячих» точок, вражених інфекцією, — м. Урбіно. Після повернення в Україну, Дмитро Шкурупій дав інтерв’ю у режимі онлайн Світлані Польщиковій, керівниці пресслужби УМСА.

Розкажіть про організацію надання медичної допомоги у лікувальних закладах Італії, зокрема у тому госпіталі, де Ви працювали.

Організація протиепідемічних заходів в госпіталі Урбіно була покладена на представника адміністрації, він виконував функцію заступника медичного директора з епідеміологічного нагляду та інфекційного контролю. В Україні, до речі, такої посади за штатним розкладом немає взагалі. А в Італії, треба зазначити, що вона існувала у штаті лікарні і до початку епідемії. А вже, коли вона почалася, то особливості планування лікувального закладу дозволили розділити лікарню для повного розмежування потоків пацієнтів з COVID-19, або з підозрою на неї (червону зону) та на так званих «чистих» пацієнтів (зелену зону).

Червоною зоною стали близько 70% всіх приміщень стаціонару лікарні. Межі зеленої і червоної зон були розділені стінами і дверима із кодовим доступом для визначеного персоналу. Це зробило неможливим несанкціоноване змішування потоків пацієнтів. У приймальному відділенні, яке власне, є відділенням екстреної та невідкладної медичної допомоги, для первинної стабілізації та діагностування пацієнтів, безпосередньо біля входу було виділено дві кімнати для сортування відповідно «чистих» пацієнтів та пацієнтів із підозрою на COVID-19.

Окрім профільного лікарського огляду на кожного пацієнта заповнювався чек-лист із скринінговим алгоритмом клінічної та анамнестичної діагностики пацієнта, хворого на COVID-19. Розуміючи можливість отримання хибнопозитивних результатів на COVID-19, адміністрацією в червоній зоні були передбачені і «сірі» палати, куди переводились пацієнти з негативним тестом на SARS-CoV-2, але, які при скринінгу хибно були госпіталізовані у червону зону і стали контактними. При виявленні хибнонегативних хворих в зеленій зоні, пацієнти відповідно переводились на ліжка червоної зони.

А як вирішувалось питання планової госпіталізації хворих, адже інші пацієнти, які не були уражені вірусом, також потребували того чи іншого лікування?

Розподіл ліжкового фонду лікарні був також суттєво змінений. Лікарня Урбіно в штатному режимі роботи мала 150 ліжок, з яких переважну більшість складали ліжка відділень внутрішньої медицини, хірургії, ортопедії, акушерства і гінекології.

В умовах епідемії скасували планову госпіталізацію хворих, у зеленій зоні максимально скоротили ліжка терапевтичного профілю, хірургічну службу було зведено в єдину структуру, орієнтовану виключно на обслуговування ургентних випадків. Нам, зокрема, довелось навіть прийняти одні пологи у такій от червоній зоні, у ній же оперували і хірурги та працювали лікарі інших напрямків.

Натомість ліжковий фонд червоної зони значно збільшився і складався із трьох основних реорганізованих чи спеціально створених відділень. Роботу відділення реанімації на 9 ліжок (5 колишніх ліжок реанімації та 4 ліжка палат інтенсивної терапії відділення кардіології) забезпечували лікарі-анестезіологи і медичні сестри з досвідом роботи в такому відділенні. До нього госпіталізували виключно пацієнтів з критичним перебігом хвороби, що потребували інвазивної штучної вентиляції легень (ШВЛ).

Які спеціалісти працювали у відділенні інтенсивного нагляду? Ця робота передбачала якусь спеціалізацію?

Роботу відділення інтенсивного нагляду на 14 ліжок, перепрофільованого з відділення кардіології забезпечували лікарі невідкладних станів і молодший медичний персонал приймального відділення, а також скорочених відділень хірургічного і терапевтичного профілів. Це відділення було орієнтоване на госпіталізацію пацієнтів з тяжким перебігом хвороби, що потребують різних форм кисневої терапії, спонтанного дихання з постійним позитивним тиском у дихальних шляхах, неінвазивної ШВЛ. Роботу відділення внутрішньої медицини на 75 ліжок забезпечували лікарі і молодший медперсонал терапевтичного профілю. Це відділення було орієнтоване на госпіталізацію пацієнтів, що мали мінімальні розлади вітальних функцій, потребують базової терапії COVID-19.

Отже, незалежно від профілю, респіраторну стартову терапію там засвоїли всі медичні працівники?

Так. Традиційно вважається, що реаніматологів на всіх не вистачить ніде. Це вузька спеціалізація. Але в Італії всіляко підтримують всіх тих медпрацівників, хто розширює свою спеціалізацію і додатково опановує інші. Більш того, це ще і додатково оплачується. На жаль, у нас в Україні поки що подібне не запроваджено. Немає відповідних рішень, занадто ми забюрократизовані у цьому плані.

Наскільки надійним був захист медичного персоналу і пацієнтів?

Захист пацієнтів і медичного персоналу мав ступеневість залежно від структури перебування. У зеленій зоні пересування відвідувачів і медичного персоналу було дозволено лише в захисних масках з дотриманням дистанції в 1-1,5 м. Як в червоній, так і в зеленій зонах на вході і виході з приміщень, що розділені дверима, знаходились дозатори з розчином антисептика та килимки, просочені антисептичним розчином. Такі ж дозатори з антисептичними розчинами були розташовані в робочій доступності в кожному приміщенні червоної зони.

У червоній зоні пацієнти, що дихали самостійно, також мали захисну маску для зменшення вірусного навантаження на інших осіб, які знаходились поруч із інфікованою особою. Медичний персонал мав респіратори типу FFP-2-3. На ці респіратори додатково одягались захисні маски: вважалось, що клапан респіратору захищає медичного працівника від потрапляння вірусу SARS-CoV-2 із вдихувальним повітрям, але не перешкоджає потраплянню вірусу в зовнішнє середовище, якщо цього працівника інфіковано. Крім того, захист персоналу в червоній зоні враховував ступінь контакту із пацієнтами для виконання медичних втручань і включав ще додатково достатньо захисних засобів.

А дрібні особисті речі медичного персоналу, необхідні для користування в червоній зоні, на кшталт мобільного телефону, запаковувались в одноразові пластикові пакети із герметичною застібкою.

Попри такі протиепідемічні засоби із близько 300 осіб медичних працівників провінції близько 125 були контаміновані SARS-CoV-2 чи перехворіли на COVID-19.

До яких висновків Ви прийшли після роботи в італійській лікарні м. Урбіно?

COVID-19 є захворюванням із відносно високою контагіозністю, яке у країнах з високими показниками середньої тривалості життя може спричиняти колапс систем охорони здоров’я через одномоментну потребу госпіталізації до відділень інтенсивної терапії великої кількості пацієнтів. Ризик інфікування медичного персоналу вимагає ретельного підходу до організації протиепідемічного захисту, як в масштабах лікувального закладу в цілому, так і з точки зору індивідуальних працівників цих закладів.

Кількість, тяжкість і тривалість лікування пацієнтів з COVID-19 вимагає розширення ліжкового фонду, а також якісного забезпечення відділень анестезіології та інтенсивної терапії діагностичною технікою та лікувальними засобами. Доцільним є врахування стратегії з організації в червоній зоні відділень реанімації для хворих з гострим респіраторним дистрес-синдромом, що потребують інвазивної ШВЛ і відділень інтенсивного нагляду для киснево-респіраторної підтримки, що створить можливість оптимізації матеріальних і людських ресурсів лікувальних закладів.

Крім того, на мій погляд, доцільним є те, що лікарні для хворих на COVID-19 створювались на базі багатопрофільних закладів. При значній кількості інфікованих не виключається те, що у когось з них не виникне супутня гостра хірургічна патологія чи не розпочнуться пологи у вагітної. У таких випадках їм може бути надана допомога в межах «червоної зони». В іншому випадку, довелось би переводити таких хворих в «чисті» заклади, піддаючи ризику інфікування і транспортну бригаду, і персонал і пацієнтів приймаючого закладу, які б були змушені нашвидкуруч організовувати протиепідемічні заходи. Досвід лікарні Урбіно з клінічного менеджменту хворих на COVID-19 може бути використано практичними лікарями в умовах відсутності доказово обґрунтованих і уніфікованих міжнародних рекомендацій.

Що можете розповісти про спілкування з пацієнтами?

Ці спогади сумні, на жаль. Адже більшість пацієнтів відділення реанімації – це особи з віком понад 60 років та тривалим анамнезом кількох хронічних соматичних патологій. І хоч і невеликим, але був все-таки дефіцит апаратів ШВЛ, що змушувало нас ставати перед вибором застосування більш перспективного лікування літній людині з численними хронічними захворюваннями чи молодому органозбережному пацієнту. А ще пам’ятаю одну подружню пару тяжкохворих літніх людей. Ліжка їхні стояли поруч, і вони весь час тримали одне одного за руки.

Як зміниться життя після карантину? Можливо, він внесе зміни в нашу духовність?

Я у це вірю. Після пережитих випробувань у людей повинна відбутися певна переоцінка життєвих цінностей. Повинно змінитися наше ставлення до неповторності людського життя, має сформуватися відповідальне ставлення до всього світу і до оточуючих.

Нам треба відродити людські стосунки, які ми через різні причини нині майже втратили. Треба стати іншими. Вірю, що у нас вийде. Тож на завершення хочу побажати всім доброго здоров’я, терпіння і мужності.

ЗМІСТ розповідав, про роботу Дмитра Шкурупія в лікарні Італії та повернення групи медиків на Батьківщину.