«Якщо не вирішувати питання військових, вони йтимуть у СЗЧ»: історія воїна з Полтавщини
Фото 120 ВМБр
Старший солдат Олександр Оверченко пройшов Бахмут і Вугледар, командував вогневою позицією на передовій, а у 2024 році самовільно залишив військову частину.
Поза строєм Олександр Оверченко провів сім місяців, перш ніж ухвалив рішення повернутися до війська та обрав для подальшої служби 12-ту окрему важку механізовану бригаду. Його історію СЗЧ розповіли у бригаді воїна 2 вересня.
Нині Олександр Оверченко служить старшим радіотелефоністом відділення зв’язку батальйону матеріального забезпечення.
Від ООС до Бахмута та Вугледара
До війська Олександр Оверченко прийшов ще у 22 роки. У 2018 році уклав перший контракт і брав участь в операції Об’єднаних сил. Після завершення контракту повернувся додому, однак із початком повномасштабного вторгнення добровільно знову долучився до ЗСУ.
За роки служби військовослужбовець отримав значний бойовий досвід. Серед напрямків, де він виконував бойові завдання – Бахмут і Вугледар.
Під час боїв за Вугледар Олександр Оверченко був старшим вогневої позиції «Вовк», яка розташовувалася безпосередньо на передовій. На ньому була відповідальність не лише за власне життя, а й за шістьох побратимів.
За словами військового, страх на війні нікуди не зникає – його потрібно навчитися контролювати. Набутий досвід, говорить Олександр, важливо передавати менш досвідченим військовослужбовцям, адже психологічна стійкість формується не сама собою.
«Там відчуваєш страх, але його треба намагатися контролювати. Відповідав не лише за себе, а й за шістьох побратимів. Не скажу, що часто згадую той час. Але коли хлопці запитують, ділюся з ними багажем вражень, досвідом. Без цього ніяк. Моральна стійкість, мотивація на порожньому місці не з’являються. Тоді, у 2022-му, ми ставали на захист України не заради грошей, а за покликом серця. Цей стан треба передавати менш досвідченим побратимам».
«Я сам через це пройшов»
Про самовільне залишення частини Олександр говорить без осуду інших військових, адже сам опинився в такій ситуації.
У 2024 році він залишив військову частину після історії з переведенням, яке йому обіцяли, але так і не реалізували. Поза строєм військовослужбовець пробув сім місяців. За цей час шукав можливість повернутися до служби, радився та обдумував, у якому підрозділі зможе продовжити військовий шлях.
«Якщо не вирішувати питання військових, вони йтимуть у СЗЧ. Через це і я пройшов. Розумію тих, хто не бачить роками рідних, сім’ю, вигорів, як кажуть. Але якщо є належне ставлення з боку командира, який підтримає словом, розуміє твою проблему, у більшості випадків причина самовільно залишити частину зникає».
Урешті Олександр Оверченко обрав 12-ту окрему важку механізовану бригаду. Каже, що про це рішення не шкодує. У новому підрозділі для нього важливими стали ставлення командирів, можливість знайти своє місце та виконувати завдання відповідно до власного досвіду й навичок.
Військовий переконаний: у багатьох випадках ситуацію, яка зрештою призводить до СЗЧ, можна вирішити раніше. Для цього командир має почути проблему свого підлеглого, поговорити з ним і не залишати військовослужбовця сам на сам із виснаженням.
Його власна історія, на його думку, показує, що СЗЧ не вирішує проблему, а лише відкладає її та ускладнює подальше повернення до служби.