Розвідник з полтавської тероборони служить у 92-ій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка
Військовослужбовець Сергій, який уже мав бойовий досвідом, 23 лютого записався до територіальної оборони. У складі полтавської бригади побував в Охтирці, Лебедині та Тростянці, а потім вирішив повернутися до 92 ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка.
У 2014 році Сергій уже захищав Україну. Воїн згадує, що тоді їхню колону, яка прямувала в Іловайськ, з трьох сторін розстріляли. Тоді йому було 27 років, за плечима він мав строкову службу у внутрішніх військах та досвід роботи оперуповноваженим.
«Мене сильно контузило, завдяки 57-річному дяді Льоші, я прийшов до тями, він не кинув мене. Ані його УРАЛу, ані моєї САУ та іншої техніки вже не було – усе перетворилося на купи металу, довкола яких лежали тіла побратимів – жахлива картина. Ми думали, що крім нас ніхто більше не вижив. Пішки дістались найближчого села (а це десь 20 кілометрів), де світились ліхтарі. Обстріли продовжувались. Ми стукали у двері будинків. Відчинили лише в третій хаті».
Сергій згадує, що тоді хлопець у хаті запитав «Ви нацики?», а вони відповіли: «Ми Укропи». Їх пустили у дім, а потім хлопець розповів, що вони вже на території так званої «ДНР», і що сусідка всіх здає.
«Тієї ночі я так і не заснув. Голова боліла нестерпно. Дядя Льоша передрімав. Михайло дав нам цивільний одяг та вранці вивіз на пагорб, аби я додзвонився до рідних, адже інтернету вже не було, зв’язок – місцями. Зрештою нам вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію та дістатись до своїх. До речі, вивіз нас батько Михайла. Велика подяка таким відданим Україні людям. Коли ж ми прибули на місце зустрічі, побачили там ще сімох наших хлопців, котрі вижили в тому пеклі. Згодом були три місяці лікування, потім Щастя, Трьохізбенка».
Воїн розповів, що побратимів з 92-ої бригади знає уже давно, тому довіряє їм і на полі бою, і в житті. Після служби у теробороні він перейшов до цього підрозділу:
«Завдання маємо чітке – максимальне ураження противника з максимальним збереженням особового складу. Трохи не вистачає снарядів, але ми намагаємось брати більш професійними діями. Наш підрозділ тісно співпрацює з іншими – у таких умовах інакше не можна, а кожне завдання – це робота всіх разом - від командира до водія»
Досвід Сергія показує, що тактика росіян не змінилася – їхня мета знищити усе довкола в Україні. Ця війна для воїна жорстока і непередбачувана. Чимало разів він виїжджав з-під обстрілів, опинявся у багатьох складних ситуаціях.
«Тим, хто вважає, що "рускій мір" кращий та допомагає окупантам, здаючи позиції ЗСУ, Бог їм суддя. Час все розставить на свої місця. Через вісім років після Іловайська я вкотре пересвідчився, що ніяких сусідів ані на сході, ані на півночі країни, в нас не було, то були звірі у людській подобі. Маски знято й іншого шляху немає, а наш – праведний і ми його торуємо».