У День пам’яті захисників у Полтаві вшанували Героя Віталія Грицаєнка
Дружина воїна з маленьким сином вшанували пам’ять Віталія Грицаєнка біля меморіальної дошки та на могилі воїна. З ними про подвиг згадали небайдужі полтавці, його знайомі та рідні.
Вшанувати пам’ять Гоголя рідні та знайомі зібралися біля полтавської школи № 20, де кілька місяців тому встановили меморіальну дошку захисникові. На подію прийшли вчителі школи та представники Кременчуцького льотного коледжу. Також на вшанування прийшли й працівники полтавського військового ліцею, який отримав назву на честь Героя.
На вході у школу розмістили фото Віталія Грицаєнка та написали про його військову службу. За життя Віталій Грицаєнко був заступником командира «Азову» з бойової підготовки й з початком повномасштабної війни боронив Маріуполь.
У математичному класі школи неподалік парти, де сидів Віталій Грицаєнко, облаштували меморіальний куточок на його честь. Там розмістили світлини з юним Віталієм, де він зі своїми однокласниками. На одному з фото він біля входу до школи, де тепер знаходиться меморіальна дошка на його честь.
«Віталій був завжди активним та ніколи не сидів на місці. При цьому був ввічливим та завжди прагнув справедливості. Ці якості поєдналися у нього з любов’ю до Батьківщини, що й відрізняло його від інших», – згадує вчителька Віталія Грицаєнка.
Дружина воїна говорить, що Віталій Грицаєнко бачив себе лише військовим та повністю знайшов себе у цій справі. Він навчався та мотивував інших своїх воїнів здобувати вищу освіту та завжди повторював, що особистий розвиток для воїна – одна з головних речей для справжнього військового.
«Віталій Грицаєнко був завжди за справедливість та не терпів, коли правила порушували. Був серйозним та часом суворим», – згадує Вікторія Грицаєнко на могилі свого чоловіка.
З сином вона часто навідує могилу Гоголя. Вікторія привозить туди свіжі квіти, а Святослав свої малюнки з підписом «папуля».
«Віталіка понад рік немає поруч, але я відчуваю його постійну присутність. Він щодня у моїх думках та серці. Він боровся за всіх нас, щоб захистити своє місто та державу від навали ворогів. Пліч-о-пліч з побратимами бився з окупантами. Тримав оборону Маріуполя. Вони падали від втоми, замерзали, але не опускали зброї. … Він вимогливо дивиться на нас на цій дошці, саме таким він був на службі».
Віталій Грицаєнко загинув 19 березня від уламка міни. Унаслідок постійних обстрілів морпіхи ЗСУ зазнали значних втрат і були змушені відступити для проведення перегрупування. Бійці окремого загону спецпризначення «Азов», серед яких був і Віталій Грицаєнко, прикривали відхід побратимів і за 48 годин героїчно відбили чотири спроби висадки морського десанту противника. Після того його група неодноразово розбивала ворожі колони та зупиняла спроби прориву нашої оборони.
19 березня військовослужбовці «Азову» здійснили успішну нічну диверсійно-розвідувальну операцію в тилу противника, але під час запеклого бою Віталій загинув.
Історію про родину Віталія та Вікторії Грицаєнків можна прочитати тут. Дружині Героя Вікторії вдалося вибратися з Маріуполя через 21 день після початку повномасштабної війни. Сьогодні вона бореться за вшанування пам’яті Віталія Грицаєнка, та прагне перейменувати вул. Пушкіна на його честь. Сьогодні обговорення щодо цієї вулиці перенесли, проте Вікторія хоче, щоб саме ця вулиця мала його ім’я.
