«У мене дід тут загинув. Я до нього». 4 історії людей, які приїжджають до Шумейкового урочища на Полтавщині вшанувати загиблих
Покладання квітів у Шумейковому урочищі, 9 травня 2021 року
Час стирає написи з граніту, але йому не підвладна людська пам’ять. Про це думаєш, щойно потрапляєш до Шумейкового урочища поблизу Лохвиці. У 1941 році на цьому місці потрапили в оточення та поклали життя за незалежність своєї країни майже 800 солдатів штабу Південно-Західного фронту разом з генерал-полковником Михайлом Кирпоносом.
Пам’ять про них живе. Саме тому щороку до урочища приїжджають сотні родин, щоб вшанувати і віддати честь сміливцям, які змінили хід історії та Другої світової війни. З 1976 року тут існує Меморіальний комплекс воїнам Південно-Західного фронту. Його створили, щоб увіковічнити пам’ять про солдат.
ЗМІСТ побував 9 травня у Шумейковому урочищі, що майже за 180 км від Полтави. Ми знайшли 4 історії про людей, які повертаються на це місце й пам’ятають подвиг полеглих.
«Тут досі знаходять їхні речі»
Пані Катерина і пан Микола подружжя. Вони мешкають в Ісківцях і з 1976 року 9 травня щороку приїжджають до урочища. За словами пана Миколи, з того часу кардинально усе змінилося, адже на їхніх очах створювали меморіальний комплекс, «розбирали» колгосп біля нього і знаходили речі загиблих:
«Я був менший. І мені розказували як одразу після тих подій жінки ходили полем і збирали їх, шукали своїх. Уявіть, що тут було і як це страшно. Я працював трактористом багато років на ось цьому полі (показує на поле навпроти бронзового пам’ятника воїнам, – прим. авт). Ми боєприпаси цілими купами бачили і ще знаходили. І зараз вони тут ще є. Тут досі знаходять їхні речі».
Пан Микола говорить, що в урочищі полягло чимало місцевих жителів. Зокрема, з Чорнухинського та Лубенського районів. Коли відкривали Меморіал, поблизу пам’ятника не було вільних місць. У 1976 році сюди приїхали жителі сіл навколо, близькі загиблих і небайдужі люди. У 2021 році, через пандемію, відвідувачів було значно менше.
Дід, уже діда Миколи з Ісківець, був на війні. Їхня родина не з чуток пізнала жахи Другої світової війни і єдине, про що, на його думку, треба мріяти – це мир.
Пані Катерина каже, що її батько під час Другої світової війни був зв’язківцем. Він повернувся додому без руки і розповідав як на завданні довелося тримати зубами дріт і прокладати його. За її словами, берегти пам’ять про загиблих воїнів – завдання кожного покоління:
«Тут шукають бодай якусь згадочку про загиблих, а ми з Миколою приїжджаємо, щоб побути і віддати шану. Чим можемо. Нещодавно знайшли рештки солдата, впізнали за написами на речах і перевезли до Росії. Там і поховали. Щороку, коли поле поблизу орють, знаходять боєприпаси, тут купа гільз. Яке горе. Дай нам Боже сил зберегти цю пам’ять».
«Люди забувають про 9 травня»
9 травня до урочища приїхав Тарас з Червонозаводського. На ньому – пілотка з радянською зіркою, серпом та молотом. Але та недокомунізована зірка майже непомітна, тому Тарас здається впевненим навіть у присутності поліції:
«Знаєте, я б взагалі форму усю надягнув. Люди забувають про 9 травня. А я не забуваю. Мій дід воював на 2-ому Українському фронті, був поранений. Для мене погано, що забувають це свято і в цьому влада винна. Я знаю та розумію, що ми й зараз воюємо з Росією і тут вони дійсно не праві. Їхній уряд в цьому винний. Не знаю, що вони ділять».
Тарас каже, що надає цьому місцю та даті надважливого значення, тому намагається приїжджати сюди щойно має можливість. Він говорить, що полеглі тут воїни допомогли отримати перемогу у Другій світовій війні. Через це у День перемоги над нацизмом у варто приїхати до урочища й подякувати за героїзм людям, які тут спочивають.
«Мій дід лежить тут, в урочищі»
Щойно завершилася урочиста церемонія покладання квітів у Меморіалі, сюди приїхали з десяток байкерів. Один з них – Сергій. Колеги представили його як очільника їхнього «клубу», але сам він каже, що жодного клубу не знає.
9 травня Сергій приїхав до урочища, щоб вшанувати свого дідуся. Він був один із загиблих у вересні 1941 року на цьому місці:
«Це завжди важко. Їхати сюди, бути, думати, але у мене дід тут загинув. Я до нього. Мій дід лежить тут, в урочищі. Через це для мене цей день важливий. Він як нагадування про його подвиг і про те, що таке війна. Вічний спокій їм і подяка».
«Сюди треба повертатися»
До Меморіалу приїжджають також цілими родинами. Родина Сергія з Лубен приїхала сюди з донькою власною автівкою. За словами Сергія, востаннє він був тут наприкінці 1990-х восьмирічним хлопцем і пам’ятає, що 9 травня урочище було багатолюдним. Також влаштовували реконструкцію подій. Цьогоріч знайшов можливість знову повернутися:
«З моєї родини прадіди брали участь у війні. Один у Запорізькій області загинув, бо не встиг відступити. Його там поховали. Сюди ми приїхали віддати честь загиблим, бо туди ми не можемо поїхати. Також ми не забуваємо що на сході у нас війна. Тому сюди треба повертатися й навіть мовчки вшанувати полеглих. І донечці ми говоримо про те. Що треба пам’ятати подвиги».
***
Вшанувати загиблих 9 травня приїжджали також голова Полтавської облдержадміністрації Олег Синєгубов із першим заступником Дмитром Луніним та заступницею Катериною Рижеченко. За словами Синєгубова, пам’ять про подвиг воїнів Південно-Західного фронту в урочищі Шумейкове має жити вічно й передаватися з покоління до покоління.
Для цього до річниці подій восени планують в урочищі влаштувати реконструкцію подій та перепоховати шістьох воїнів, чиї рештки знайшли.