«На пам’ять» носить 12 уламків у тілі. Бойовий медик з Полтавщини про бої та поранення
Джерело – life.pravda.com.ua
Молодший сержант В’ячеслав Сельвич пройшов шлях від добровольця до бойового медика десантно-штурмових військ. Нині він працює у ТЦК з родинами військових.
За бойову роботу та порятунок побратимів молодшого сержанта В'ячеслава Сельвича відзначили відомчою нагородою – командира бригади ДШВ. Історію бойового медика розповіли у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 12 серпня.
Від добровольця ДФТГ до бойового медика десантно-штурмових військ
24 лютого 2022 року В’ячеслав Сельвич став на захист Хоролу – підписав контракт добровольця та долучився до ДФТГ. Чоловіки стояли на блокпостах, патрулювали територію району. Тоді в березні його 22-річний син пішов у ДШВ – нині служить в 46-й окремій аеромобільній бригаді та вже командує танковим взводом.
На початку літа, коли стало зрозуміло, що Збройні Сили змогли зупинити російську навалу трохи далі від Полтавщини, В'ячеслав Сельвич вирішив теж стати в стрій.
«Я розумів, що все одно піду у військо. Але поворотним став момент, коли в новинах прочитав, як саме росіянці знущаються з наших полонених – в них же немає нічого людського. Зрозумів, що їх треба якомога далі тримати від свого дому. Наступного дня пішов і мобілізувався. Мені сказали, що я йду в ДШВ. Мені було не принципово, я просто хотів піти захищати країну від цієї навали», – розповів воїн.
Спочатку В'ячеслав Сельвич проходив відбір у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Але за його словами, йому не вистачило здоров'я, адже на той час йому було 44 роки. Діагноз з серцем попросив викреслити з картки, а ось стан спини не дозволив пройти відбір. Та за пару днів почув, що створюється нова бригада – 77-ма окрема аеромобільна бригада.
Після чотирьох місяців навчання та бойового злагодження на початку січня захисники вирушили в зону бойових дій. Спочатку був Соледар, потім – Красна Гора, Парасковіївка. В'ячеслав Сельвич у складі свого підрозділу був бойовим медиком.
«Зараховували в бригаду помічником гранатометника. Під час БЗВП, коли нас почали комплектувати по батальйонах і ротах, мене зарахували стрільцем-санітаром, а потім і відправили на навчання для бойових медиків. Після повернення став на посаду бойового медика взводу, а коли на бойових були, то в нас мало медиків залишилося, мене поставили бойовим медиком роти», – каже молодший сержант.
Поранення, обмороження та врятоване життя бойового медика В’ячеслава Сельвича
Свою першу контузію та поранення воїн отримав у першому ж бою. Тоді це була оборона позицій. Осколкове поранення ноги було не дуже серйозне – перев'язали та лікували на місці. Серйозніші проблеми були зі ступнями – постійно перебували в окопах на снігу без можливості зняти взуття та зігрітися. Вийшли з позиції майже за три тижні – 22 січня. Але не на відпочинок, а в сусідню Парасковіївку, де ворог намагався закріпитися на околиці.
Тоді 6 днів відбивали ворожі штурми, і з групи у три десятки воїнів неушкодженими вдалося вийти сімом. Завданням В’ячеслава Сельвича було врятувати життя пораненим.
Переважно це були уламкові поранення. Перша евакуація була ще на Красній Горі. Він не встиг навіть розгубитися – навчання було настільки якісним, що руки самі знали, що робити. В’ячеслав Сельвич не раз відчував, що дуже близький до загибелі.
«Я був на точці, де надавав допомогу і стабілізував поранених перед відправкою, щоб їх живими до стабіка довозили. Працював пригинаючись за горбочком, стоячи на колінах. Там не можна було піднятися – стріляли. І якось повернувся після бойових, а в мене лямка від РПС-ки наполовину розрізана і в куртці в правому плечі вхід і вихід від кулі. А тіло ціле. Це просто диво – ніби кулі хтось відводив», – розповів медик.
Коли 28 січня з Парасковіївки вийшли в пункт тимчасового розташування на короткий перепочинок, воїн зміг нарешті зняти взуття і виявив, що його ноги на межі: обморожені пальці вже почорніли та втратили чутливість. Тоді його госпіталізували в опікове відділення у Дніпрі, але через обстріли перевезли в іншу область. Спочатку говорили про ампутацію пальців, проте терапія дала свій ефект. Ноги вдалося врятувати, однак його попередили, що наступного разу врятувати вже не зможуть.
Тяжке поранення під Бахмутом, врятована рука та повернення до служби
Після двох тижнів лікування та короткої реабілітації В'ячеслав Сельвич повернувся до бойової роботи. Після Парасковіївки були околиці Бахмута. Доводилося і в штурми ходити, але переважно вони обороняли позиції.
«Ми стояли по два тижні, потім виводили на 2-4 дні, щоб поспати, помитися, попрати одяг. Зайвий раз намагалися не ходити, бо дуже важкий був захід на ту позицію. І от ми 7 липня заходили, нас вів провідник. І почала працювати арта. Провідник загинув одразу», – каже воїн..
В'ячеслава Сельвича посікло осколками, перебило артерію в руці. Кровотеча була критична, але не міг накласти турнікет, бо над головою висів дрон коригувальник, не можна було рухатися. Тому перетис артерію і лежав, а коли все стихло, зміг накласти собі турнікет. Загалом у воїна було понад 20 уламків. Вийти до точки евакуації допомогли побратими з другої групи, яка йшла за ними на відстані.
У Добропіллі йому зробили операцію, після чого перевезли в Дружківку. Там лікарі хотіли ампутувати кисть через майже відсутній кровотік – артерія була перебита, і тканини почали відмирати. Однак фельдшерка з евакуації, жінка родом із Хорола, відстояла, щоб ампутацію не проводили.
«На згадку» про бойові дії В'ячеслав Сельвич досі носить в собі 12 уламків. Намагається відновити чутливість у поранений руці.
Про роботу та обов’язки в ТЦК
У вересні 2024 року його перевели на посаду стрільця-санітара роти охорони Першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП в рідний Хорол. Проводив навчання з тактичної медицини з особовим складом. Ходив у наряди. Декілька разів брав участь у заходах оповіщення громадян. Та відмовився. Каже, важко було бачити, до чого опускаються деякі люди, щоб уникнути виконання свого військового обов'язку.
«У жінки чи мамки вдома під спідницею зручно розмірковувати про героїзм. А захищати їх маємо ми – я, мій син, мій брат і ще тисячі чоловіків і жінок. Коли намагаєшся їм пояснювати, що з їх жінками зроблять окупанти, якщо дійдуть сюди, удають, що не розуміють», – каже молодший сержант.
Зараз В’ячеслав Сельвич – штаб-сержант відділу цивільно-військового співробітництва. Працює з родинами полеглих воїнів. полонених та зниклих безвісти. Здійснює супровід родин, допомагає з оформленням документів.