Від масонської ложі до маніфесту Міхновського: як Полтава творила модерну українську націю
Фото ЗМІСТу
21 серпня, напередодні Дня Незалежності України, у полтавському просторі «Хартія Хаб» відбулася відкрита лекція доктора історичних наук, професора Юрія Волошина.
Історик розібрав ключову роль Полтави в українському державотворенні та спростував нав’язаний імперський міф про виключно промосковське минуле міста.
За класифікацією історика Івана Лисяка-Рудницького, формування модерної нації впродовж довгого XIX століття проходило три головні етапи: шляхетський, народницький та модерністичний. На кожному з них саме полтавці закладали підвалини сучасної України.
«Якщо ми прагнемо витіснити імперський міф, нам варто пам'ятати: Полтава – це не про Петра I, це один із головних вузлів українського національного відродження. Більшовики доклали колосальних зусиль, аби стерти цю пам'ять, але внесок міста у створення незалежної держави є беззаперечний», – каже професор Юрій Волошин.
Шляхетський етап: аристократи, Котляревський та масони
Перший період кінця XVIII ст. – 1840-их років спирався на місцеве дворянство, яке зберігало пам’ять про козацьку автономію Гетьманщини. Роль відіграла родина Капністів. Василь Капніст написав антиімперську «Оду на рабство», очолював місцеве дворянство й захищав автономні інтереси краю в Петербурзі. Його донька Софія тримала відомий культурний салон, а син Олексій товаришував із Тарасом Шевченком і звів його з родиною Рєпніних.
Масонська ложа «Любов до істини» теж відіграла роль. Магістром ложі був меценат Семен Кочубей, а оратором – автор «Енеїди» Іван Котляревський. Попри заборону з боку Петербурга вже за рік, осередок поширював серед освіченого прошарку ідеї рівності й братерства. Крім того, Кочубей подарував землю під жіночий пансіон, а його дружина Параска опікувалася навчанням вихованок.
Народницький етап
У 1840-1880-х роках центр ваги змістився на інтелігенцію й просвіту широких верств. Полтава стала осердям кирило-мефодіївців: Дмитро Пильчиков і Василь Білозерський викладали в Кадетському корпусі, а викладачі Першої чоловічої гімназії (зокрема Павло Бодянський та Олександр Стронін) виховували критично мислячу молодь, включно з гімназистом Михайлом Драгомановим.
У 1860-х роках у місті постає Полтавська громада, яку очолив інженер зв'язку Віктор Лобода. Громадівці відкривали недільні школи, засновували народні театри, перекладали підручники українською мовою. Зокрема, Олександр Стронін переклав арифметику) та видавали дешеві просвітницькі видання книжки-метелики. Головною меценаткою руху стала поміщиця Єлизавета Милорадович, яка власним коштом утримувала дві дівочі школи та фінансувала друк граматик.
Після Валуєвського циркуляра 1863 року саме Дмитро Пильчиков переконав Єлизавету Милорадович пожертвувати 50 тисяч австрійських гульденів на купівлю нерухомості у Львові. Завдяки полтавським грошам було засновано Товариство імені Тараса Шевченка (згодом НТШ). У такий спосіб гроші з Наддніпрянщини та ліберальніші закони австрійської Галичини разом врятували українське книговидання.
Модерністичний етап: поява політичних партій та проголошення самостійності
З 1890-х років і до початку Першої світової війни культурництво переросло у відверту політичну боротьбу. Статистична експедиція земства під керівництвом Олександра Русова звела разом молодих інтелектуалів Івана Липу, Віталія Боровика та інших на квартирі майбутнього міністра освіти УНР Івана Стешенка. Звідти вони вирушили до Канева, де утворили таємне «Братство тарасівців».
Серед молоді полтавських гімназій, семінарій та реального училища виховувалася когорта майбутніх лідерів Української революції були Симон Петлюра, брати Міхновські та Юрій Коллард
19 лютого 1900 року на шевченківському святі у Полтаві харківський адвокат Микола Міхновський уперше публічно зачитав маніфест «Самостійна Україна», де проголосив мету: «Єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кубань-річку». Тут же проголосили створення Революційної української партії.