Відкриття муралу під Полтавою очима Третього армійського корпусу (ФОТО)

На муралі зобразили Артема Осіна «Оззі», Євгена Кулика «Лиса», Нікіту Павленка «Каплана», Ярослава Прокоф’єва «Барбека» та Ігоря Горіславця «Гаріка». Про створення муралу ЗМІСТу повідомили у 1-му батальйоні безпілотних авіаційних комплексів «Paskuda Battalion».

На стінописі увічнили пам’ять військовослужбовців 3-ї окремої штурмової бригади Артема Осіна «Оззі» та Євгена Кулика «Лиса» – побратимів, які загинули разом. Також на муралі зобразили Нікіту Павленка «Каплана», Ярослава Прокоф’єва «Барбека» та Ігоря Горіславця «Гаріка» – бійців 1-го батальйону безпілотних авіаційних комплексів «Paskuda Battalion» та 21-го окремого полку безпілотних систем «KRAKEN».

Нікіта Павленко «Каплан» долучився до Сил оборони у травні 2022 року. Спочатку воював на Харківщині, а з листопада того ж року служив у протитанковому батальйоні 3-ї окремої штурмової бригади. Брав участь у боях на Бахмутському та Авдіївському напрямках.

За службу отримав медаль «За військову службу Україні», відзнаку Міністерства оборони «Знак пошани» та відзнаку «За поранення». Із серпня 2025 року Нікіта Павленко був оператором ударних безпілотників у складі 1-го батальйону безпілотних авіаційних комплексів 21-го окремого полку безпілотних систем «Кракен».

31 липня 2026 року захисник загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Глущенкове. Російські військові атакували FPV-дронами позицію його бойового розрахунку. Одне з влучань стало смертельним.

Ігор Горіславець «Гарік» народився у Кременчуці, а дитинство провів у селі Гориславці. Закінчив ліцей №25 та здобув професію у ПТУ №19. У 18 років підписав перший контракт із ЗСУ, а згодом брав участь у бойових діях у зоні АТО.

У цивільному житті Ігор Горіславець захоплювався фотографією. На початку 2022 року створив сім’ю, разом із дружиною виховував маленького сина Данила. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до війська. Брав участь у боях за Соледар і Бахмут, воював на Авдіївському та Борівському напрямках. Неодноразово зазнавав важких поранень, однак після лікування повертався до побратимів.

Із червня 2025 року командував взводом ударних безпілотних авіаційних комплексів у 21-му окремому полку безпілотних систем «Кракен». За роки служби пройшов шлях від солдата до командира взводу.

Серед його нагород – «Хрест хоробрих», «Залізний хрест», «Лицарський хрест» та відзнака «За поранення». Ігор також планував після війни навчати майбутніх українських офіцерів.

Життя захисника обірвалося 21 липня 2026 року поблизу Залимана на Харківщині під час виконання бойового завдання.

Ярослав Прокоф’єв «Барбек» був родом із Луганщини. У жовтні 2024 року долучився до Сил оборони та розпочав службу водієм протитанкового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.

Згодом зацікавився безпілотними системами, опанував керування ударними дронами та став оператором важких бомберів. Із липня 2025 року служив у 1-му батальйоні безпілотних авіаційних комплексів 21-го окремого полку безпілотних систем «Кракен».

Для Ярослава боротьба з російськими військовими мала й особисте значення. Він прагнув звільнення рідної Луганщини, де минули його дитинство та юність.

Ярослав Прокоф’єв «Барбек» загинув 8 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Коровій Яр Краматорського району на Донеччині. Російські військові атакували FPV-дронами позицію бойового розрахунку. Унаслідок одного з влучань захисник загинув.

Євген Кулик «Лис» був родом із Зінькова на Полтавщині. До повномасштабного вторгнення служив у десантно-штурмових військах ЗСУ та Французькому іноземному легіоні. Після початку великої війни повернувся в Україну та долучився до підрозділу «Центурія».

Побратими згадували Євгена Лиса як досвідченого снайпера, кулеметника, протитанкіста та командира. Він мав бойовий досвід, який застосовував під час виконання завдань на фронті.

12 січня 2023 року Євген Кулик загинув на Донеччині від уламкових поранень, яких зазнав під час стрілецького бою. Побратими розповідали, що до останнього він продовжував вести вогонь по противнику.

Артем Осін «Оззі» був полтавцем, випускником Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Мав звання кандидата у майстри спорту з чотирьох видів боротьби: греко-римської, вільної, самбо та дзюдо.

До війни Артем працював на монтажі вишок зв’язку. Згодом пройшов підготовку інструкторів та операторів безпілотників, а в грудні 2022 року долучився до підрозділу «Центурія-Азов», пов’язаного з формуванням 3-ї окремої штурмової бригади.

Артем Осін загинув у січні 2023 року під час бою поблизу Кліщіївки на Донеччині. У 1-му батальйоні безпілотних авіаційних комплексів «Paskuda Battalion» ЗМІСТу повідомили, що загибель Артема Осіна підтверджують бійці протитанкового батальйону. За їхніми даними, він загинув разом із Євгеном Куликом «Лисом».

Через постійні активні штурмові дії російських військових фізично не було можливості дістати тіла загиблих. Станом на сьогодні місце їхньої загибелі залишається під контролем ворога. Водночас дружина Ярослава Прокоф’єва не визнає його загибель.

Головна мета створення муралу – вшанувати пам’ять побратимів, які загинули в боротьбі за Україну. Стінопис має нагадувати полтавцям і майбутнім поколінням про ціну свободи та мужність людей, які жили поруч, а згодом стали на захист держави й віддали за неї життя.

Меморіальний стінопис створили до Дня Української повстанської армії. Біля кожного портрета викарбували слово «друг» – традиційне побратимське вітання, яке символізує взаємну повагу та єдність військових незалежно від їхніх посад і звань.

Фото 1-ББпАК «Paskuda Battalion»