«Я мрію заїхати до Маріуполя на білій броні». Нотатки із зустрічі у Полтаві з «Тайрою»
Фото ЗМІСТу
Юлія «Тайра» Паєвська на поетичному вечорі розповіла про свій досвід у війську, міжнародну роботу та як справляється після полону. Окрім цього, прочитала власні вірші.
Юлія «Тайра» Паєвська провела поетичний вечір у Полтаві 11 січня. Вона зібрала повну залу зацікавлених у поезії полтавців, які змогли поставити питання військовій та отримати бажаний автограф у книзі чи фото на пам’ять.
Хто така Юлія «Тайра» Паєвська
З початком подій на Майдані у 2013 році захисниця не могла залишатися осторонь і так згадує цей період:
«На Майдані я була розвідницею, адже знала місто бездоганно, особливо центр.Тоді на дівчат не так звертали увагу і тому я визначала, де беркут ховається чи тітушки. Після того, як дії перенеслись на Грушевського мене туди не пустили, але я взяла медичну сумку та стала медиком Майдану».
У 2014 році маючи медичні навички Юлія Паєвська пішла доброволицею на фронт. Наразі вона парамедикиня, психологиня, військовослужбовиця, офіцерка 2-го Корпусу НГУ «Хартія» корпусу НГУ «Хартія». Також Юлія – графічна дизайнерка і тренерка з бойових мистецтв. У 2022 році вона пережила три місяці російського полону за що її нагородили «Орденом Свободи» та нагрудним знаком «Слава і Честь».
У 2025 році в Meridian Czernowitz вийшла її перша поетична книжка «Тайри» – «Наживо».
«Це не просто поезія. Це – Маріуполь у вогні. Це – полон і тортури. Це – життя на межі й любов попри все. Ці тексти – не просили дозволу бути. Вони про виживання всупереч», – йдеться в анонсі видавництва.
23 лютого 2022 року. Маріуполь
За словами «Тайри», напередодні війни вона приїхала до Маріуполя з волонтерської допомогою, вже зранку з початком обстрілів міста вона відправилась до госпіталя з думкою, що це лише на декілька днів і вона повернеться до Києва.
«Я розумію, що нікуди я не їду, адже поранених ставало все більше. І госпіталь може “захлинутися”, якщо хоча б одна людина поїде. А тріаж – це така дуже відповідальна ланка при госпітальній роботі. А далі вже блокада і усі виїзди були закриті. Звісно, якби я сильно хотіла, то поїхала, але ні, бо я відчувала, що потрібна на місці», – розповіла військова.
Жінці випала можливість виїхати з міста на підконтрольну територію, але під час зупинки автобус та перевірки документів її взяли у полон:
«Я нічого не вирішувала, це була доля. Я не винна, чесно. Війна прийшла сама».
Як полон вплинув на військовослужбовцю
На початку повномасштабного вторгнення жінці було 53 роки, у які вона пережила тримісячний полон. Під час зустрічі у неї спитали, що для неї перемога, наразі вона схильна дивитися на результати, але поки Маріуполь знаходиться під ворожим пануванням, для неї особисто це не буде перемогою.
Під час перебування у полоні не втратити надію парамедикині допомогла саме її впертість. За словами військової ця риса характеру передалася їй від бабусі, яка була вперта, «як 100 чортів» та походила із Семенівки на Полтавщині:
«Тут також є ще одна відповідь – впертість подібна любові. У книзі “Наживо” дуже багато так само любові, попри, знову ж таки, такі жахіття», – розповіла військова.
Після полону Юлія Палієвська почала їздити по світу, допомагати побратимам після пережитого досвіду на фронті або у полоні, займатися волонтерством та зустрічами із цивільними:
«Після обміну пройшло майже 4 роки, зараз я їжу по світу і розповідаю про те, що відбувається в полоні, як нам воюється та що вони роблять з нами».
Окрім написання прозових та віршованих творів «Тайра» любить сидіти на балконі і курити дивлячись на трояндовий сад.
«Насправді, майже всі мої троянди вижили за майже 12 років війни. у мене там було понад 200 кушів. До речі, знаєте, мене вразили у селі Широкине люди, які дуже любили троянди, які 6-7 років без догляду, і в травні, і в червні виглядали чудово. Тоді, я зрозуміла, що не всім трояндам потрібен догляд, іноді можна і так», – каже військова.
Наразі Юлію роблять щасливою зустрічі з близькими та друзями, але для неї, як колишньої ув’язненої, цінною є самотність. Постійне перебування в камерах – чи то в одиночній, чи в переповнених приміщеннях виснажує настільки, що навіть добрі люди поруч стають нестерпними:
«Я люблю залишатися наодинці, посидіти в саду чи на балконі, подивитися на місто. Головне, щоб не було охорони й тюремних порядків».
Попри це, спілкування з друзями залишається важливим. Для неї воно перетворюється на творчість у формі віршів чи розмов, окрім цього Юлія повернулася до старого захоплення каліграфією. Зараз коли є час жінка знову пише, але тепер не японською, а європейською каліграфією. Втім, часу на хобі небагато, адже життя після полону потребує нових сил і адаптації.
Паралелі з військовим досвідом діда-фронтовика та його виховання
Дід захисниці був полковником та начальником відділу авіарозвідки ленінградського фронту. Згадуючи це під час блокади Маріуполя «Тайра» закурюючи цигарку жартуючи зверталася до нього зі словами «Ну що, діду, блокадники ми з тобою, що ти валяєшся вставай, бачиш хто до нас прийшов!». За словами Юлії, саме завдяки діду вона виросла такою впертою і гоноровою:
«Найвища честь, захищати батьківщину, жінок і дітей. І оце мені, як дід вбив голову, я нічого з цим не можу зробити. Починати виховання гідного молодого покоління треба з малечку на власному прикладі».
Для парамедикині дід був справжнім офіцером та взірцем, зустрічаючи нинішніх командирів на цій війні порівнює із дідом. «Тайра» згадувала, що у дитинстві, коли було багато фільмів, книг та віршів про війну їй цікаво було почути історії дідуся, але тільки зараз вона зрозуміла чому він так не охоче розповідав про цей досвід:
«Тому, хто це зрозуміє, і розповідати нічого не треба, а тому хто не знає про що мова, ви все одно не зрозумієте, от і все. Є речі, які пояснити не можна, мені здається, що іноді у своїх віршах я підступаю до межі розуміння, і іноді люди, які не були на фронті чи в колонії можуть це відчути. Але це все індивідуально, у кожного своя межа».
Юлія Паєвська поділилася, що зараз пише прозову книгу про свій досвід і один з розділів майбутньої книги буде присвячений її діду.
«Я взагалі вважаю, що слово – це найпотужніша зброя на світі і саме словом та ідеями ми перемагаємо, а за це росіяни намагаються вбити нас. Вони прагнуть знищити нас, як націю, і руйнувати наш менталітет», – каже військова.
Творчий досвід написання віршів
За словами Юлії Паєвської, вона пише вірші протягом усього життя, але з певною періодичністю, тобто могла писати або на довгий час відкладати творчість. Під час зустрічі жінка згадала нещодавній випадок з побратимом:
«Мій побратим каже: “Тайро, ти не можеш так вірші писати, я тебе знаю 10 років”. Тоді я попросила його сказати будь-яке слово і пів години часу. За цей час я написала вірш, від якого мої побратусіки були у шоці. Що стосується прози, то її можу довго формулювати й думати про що написати, а вірш він просто йде. Я їх просто записую. Потім, через деякий час, перечитую та якщо треба редагую по темпу, але це дуже рідко», – каже Юлія.
Наприкінці поетичного вечора організатори розіграли постери авторства військового Максима Баленка.
Раніше ЗМІСТ писав, що у лютому 2025 року під час розмови зі студентами, Сергій Жадан і Юлія Паєвська розповіли про цінності їхньої бригади, історичні підвалини та бойовий досвід. За словами письменника і військовослужбовця, окрім військової підготовки вони докладають зусилля й для підвищення рівня освіти своїх бійців.
Військовим необхідно вивчати історію, вважають у «Хартії». Зі свого боку у бригаді готові навчати військовій справі, тактичній медицині і максимально точно застосовувати навички бійців, каже «Тайра»:
«Бути у війську вчасно – це важливо. Я займаюся психологічно-моральним забезпеченням у бригаді і допомагаю своїм побратимам і посестрам добре почуватися у війську. Для цього я постійно навчаюся, ділюся знаннями з “такмеду”, психології і знаю, що ми можемо ще більше усі разом».