Як для них розпочалася війна. 5 історій від розвідників з Полтавщини
З початку повномасштабного вторгнення розвідники виконують військові завдання на передовій.
Про це ЗМІСТу розповіли п’ятеро військовослужбовців.
Військовослужбовець територіальної оборони Полтавського батальйону, командир розвідувального взводу Роман Костенко в цивільному житті був помічником архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора й дияконом, але попри це має бойовий досвід з 2014 року.
Революція Гідності, перша хвиля мобілізації після початку війни у 2014 році, захист країни як прикордонного командира швидкого реагування й служба до 2018 року.
Новий етап війни для розвідника розпочався з того, що 24 лютого йому зателефонувала мама, яка живе в Миргороді. Вона сказала, що їх бомблять. Він перевірив у медіа повідомлення й зрозумів, що росіяни почали повномасштабну війну. Того дня у Свято-Успенському соборі відбулася нарада з волонтерами та духовенством. Після цього Роман Костенко пішов до військкомату.
Військовослужбовець, розвідник Юрій Крижберський – доброволець першої хвилі мобілізації. Звільнився у 2018 році, а цьогоріч 24 лютого знову став до лав ЗСУ:
«Спочатку подумав, що це грандіозні навчання. Коли дізнався новини з Миргорода про те, що нашу авіабригаду обстріляли, зрозумів, що це вже не просто війна, а дещо масштабне. Перш за все почав думати, як знайти безпечне місце для родини і як швидко потрапити до військ. Я звернувся до нашого військового комісаріату, який дав мені направлення. У той же день звернувся до нашої військової частини, яка одразу знайшла наш батальйон територіальної оборони, у який я і пішов».
Розвідник каже, що після спаду запалу 2014 року, армія поверталася до радянських звичок. Було чимало «уставщини» й української паперової армії.
Для старшого сержанта розвідувального взводу Анатолія Головченка війна розпочалася 3 березня 2014 року. Тоді він пішов до військкомату й звідти потрапив до добровольчого батальйону «Айдар». Влітку 2014 під час бою потрапив у полон, разом з Юрієм Крижберським. Після обміну опинився в госпіталі й ще два роки після полону воював. З початком повномасштабної війни знову пішов захищати країну.
Розвідник говорить, що після 24 лютого вся країна згуртувалася надто сильно, тому змін у державі не уникнути.
Майстер-сержант, головний сержант розвідувального відділення Олександр Толмачов – військовослужбовець із вислугою 22 роки. Раніше служив у Державній прикордонній службі України, у підрозділі спеціального призначення. Для нього війна розпочалася 16 травня 2014 року й служив він до 2021 року.
Розвідник каже, що традиції й державні цінності стали невіддільною частиною його життя, адже з дитинства він знав ціну незалежності України. З 1998 року він служить у війську й каже, що наша армія сильна навіть попри те, що багато колишніх військових та державних керівників не давали їй бути величною.
Найбільше воїн хоче, щоб побратими були живими й служить для перемоги, щоб повернутися додому й займатися землеробством.
Солдат розвідувального взводу батальйону територіальної оборони Полтави Віктор Передерій у 2014 році навчався у технікумі. Потім три роки служив за контрактом, але в АТО так і не потрапив. Для нього новий етап війни розпочався 23 лютого. До військових дій розвідник працював механіком з випуску автомобілів «швидких». У його родині воював дід у Другій Світовій війні, тепер й сам Віктор стоїть за незалежність України:
«Українська армія робить все, що може, і навіть більше. Не тільки наша армія, а й наші волонтери. Росіяни думали, що напали на армію в 150 тисяч. Вони напали на всю країну. Вони не розуміють, яку відсіч вони отримають. Уся країна робить все для перемоги. Найбільший спогад – це обстріли. Було те, коли в перші дня, коли люди прийшли. Ми робили блокпости, приїжджали голови громад, копали окопи. Це було вражаюче. За час контракту я не дуже бачив таку поміч».
Віктор Передерій каже, що незалежність в українців на генетичному рівні, звідти й патріотизм. Його здобувають не через книги, а через культуру, оточення й мову змалечку. Якщо немає генетики, це не здобудеться книжками просто так. Військовий вважає, що доля нашої країни сьогодні в наших руках.
Військо невтомно підтримують українці та волонтери й це додає їм сил у боротьбі. Для того, щоб продовжувати забезпечувати наших військових найнеобхіднішим обладнанням, потрібні кошти.
Усі охочі можуть зробити внесок на підтримку української армії переказом на картку: 5168745030457979 (Валентин Бубнюк).
Якщо ви хочете, щоб ваші кошти витратили на конкретну цінну річ вказуйте в призначенні платежу назву «тепловізор», «автівка», «дальномір».