Як у Полтаві зʼявилися Браїлки: коротка історія появи району
Фото поширив Олександр Саковець у спільноті «Стара Полтава»
Іван Наливайко в книзі «Через літа, через віки» розповідає, що на місці сучасного мікрорайону в XVII столітті стояв хутір міського отамана та осавула Івана Браїлко, котрого ще звали «Браїл».
З 1664 по 1671 року він обіймав різні посади в місті та посідав важливе місце серед іншої козацької старшини. До прикладу, Наливайко згадує судовий позов до суду 1664 року, де одним із суддів був призначений Іван Браїлко. Його ім'я в судових документах зустрічається неодноразово. Про історію Полтави читайте на ЗМІСТі, де Браїлки – один з досліджених мікрорайонів.
Також Браїлку приписують маєтності в околицях Решетилівки та Терешків (можливо, належали не осавулу, а комусь з цього ж козацького роду). У переписі Малоросії, що провели в 1722 році перед остаточним загарбанням України до Російської імперії, також згадуються імена Антона та Гринька Браїлків та їхнє майно. Іван Наливайко припускає, що обидва могли бути нащадками власника полтавського хутора.
Дослідник Леонід Булава цю теорію не підтримує. В інтерв'ю для сайту «0532» він каже, що хутір збудували між 1910-ми та 1920-ми роками. Згадує краєзнавець і хутори Решетилівки та Терешків. За думкою Булави, мешканці цих сіл могли перебратися до Полтави та заснувати хутір на честь свого попереднього села.
За переписом на початку XX століття, знаємо, що хутір залишався невеликим – лише 168 селян у 28 дворах. Більшість місцевих працювали в сільському господарстві, лише 15 мешканців займалися ремеслами. Для обробітку тут виділяли цілих 218 десятин землі. Проте, коли прийшла радянська влада та почалося розкуркулення, Браїлки (з 1920-х – частина міста) стали занепадати, а колишні власники цих земель втратили свої господарства, збанкрутували або навіть загинули під час голоду.
Журналіст Володимир Сулименко пише, що до першої половини XX століття радянська влада не звертала увагу на забудову околиць міста, тому Браїлки продовжували занепадати та обростати стихійними новобудовами, котрі зводили мешканці селища аби робітники, котрі працювали на підприємствах неподалік (наприклад, на прядильній фабриці):
«Жодних робіт по водогону, електроосвітленню та доброустрою проїздів не ведеться. Дирекція прядильної фабрики зовсім не цікавиться роботами індивідуального будівництва робітників фабрики у селищі. Ділянки забудовуються значною мірою флігелями та сараями, непередбачених проєктами розмірів», – зі справи «Про стан індивідуальної забудови та доброустрою в селищах м. Полтави».
ЗМІСТ вже розповідав, що проблеми урбанізації на Браїлках розв'язав завод газорозрядних ламп (завод ГРЛ). У 1961 році місто ухвалило рішення про будівництво, а в 1962 році почали прокладати фундамент. Одночасно з розбудовою ГРЛ саджали дерева, прокладали доріжки для пішоходів та впорядковували територію. Після цього навколо стали виникати перші «хрущівки» для робітників заводу.
У 1966 році на Браїлках тролейбуси їздили двома маршрутами: «Склозавод – ГРЛ» та «Південний вокзал – ГРЛ». Зараз Браїлки й ГРЛ фактично вважають одним районом, поділеним на дві частини: перша (завод ГРЛ) тягнеться вул. Решетилівською (тоді – Маршала Бірюзова), друга знаходиться ближче до вул. Гожулівської.
Володимир Сулименко пише, що розвивалися дві частини одного мікрорайону також нерівномірно. Ті частини району, що розташовувалися ближче до підприємства – заводу газорозрядних ламп та «Хіммаш» завжди стояли доглянутими та повністю забезпечували потреби робітників. Інші вулиці стояли в занедбанні.