«З ним можна йти і в розвідку, і в бій». В останню путь Полтавщина провела захисника (ФОТО)
Світлина ЗМІСТу
Олексій Конько півтора року віддав військовій службі. 18 вересня рідні та близькі віддали останню шану захисникові.
Олексій Конько повернувся на вічний спочинок до рідної громади Про це 18 вересня повідомили у Глобинській громаді.
Життєвий шлях захисника
Олексій Конько народився 22 січня 1976 року у Глобиному. Навчався у місцевій школі, потім у Кременчуцькому училищі здобув професію токаря, фрезерувальника і свердлувальника.
Усе життя Олексій Конько працював – чесно, сумлінно, з відданістю справі. Його руки вміли створювати, відновлювати, вдосконалювати. Він трудився у різних галузях і своєю працею втілював головне покликання людини – будувати, творити, залишати слід добра і користі, пишуть земляки.
Коли розпочалася повномасштабна війна, він разом із колегами намагався врятувати виробництво в Каховці. Пройшовши через окупацію, Олексій Конько повернувся додому й продовжив працювати.
У березні 2024 року він став до лав захисників. Олексій «Полтава» Конько у складі 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Кості Гордієнка вирушив захищати Україну. Півтора року – це були місяці стійкості, мужності й безкомпромісної боротьби.
Його побратими кажуть, що він був надійною людиною. З такими, як він, можна йти і в розвідку, і в бій, і бути впевненим у допомозі та підтримці в будь-яку хвилину.
8 вересня під час виконання бойового завдання поблизу Вовчанська на Харківщині Олексій Конько загинув від поранення, спричиненого вибухівкою ворожого дрону.
Вічна пам’ять захисникові!
Згадаємо імена полеглих захисників Полтавщини
Богдан Сезоненко загинув під час виконання бойового завдання. Захисник народився у Вирішальному колишнього Лохвицького району. Навчався в місцевій школі, а згодом – у Глинському ПТУ. Після здобуття освіти працював на приватного підприємця. Став до лав української армії й боронив Україну від нападу росіян. Його життя обірвалося у 21 рік.
Валерій Гончар у 2017–2019 роках захищав Україну в зоні АТО. Повернувшись, ділився досвідом із молоддю, викладаючи «Захист України» у ПТУ №44. З початком повномасштабного вторгнення чоловік вдруге став до лав війська, був заступником командира батальйону територіальної оборони з артилерії. Пройшов Бахмут, Соледар, Авдіївку. Життя воїна обірвалося 8 вересня під час служби на Сумщині.
Владислав Нонік 10 вересня прийняв останній бій на фронті. Воїн народився 6 березня 2000 року в Тарасенковому колишнього Оржицького району. Почав навчання у школі рідного села, але сім’я переїхала в Олександрівку Лубенського району, тож закінчив 11 класів Михнівської школи. З повномасштабною війною став на захист України.
Станіслав Новоселецький народився 14 березня 1974 року. У лавах української армії служив на посаді водія механізованого взводу 116-ї окремої механізованої бригади. Мав звання солдата. За службу Станіслав Новоселецький нагороджений медаллю «Ветеран війни» та відзнакою Президента України «За оборону України». Воїн загинув у бою на Харківському напрямку 9 вересня 2025 року.