10 місяців на бойових позиціях: історія молодого офіцера з Полтавщини
Скриншот з відео
Перший бойовий вихід молодшого лейтенанта Сергія Ананенка, замість короткої ротації перетворився на майже рік безперервного перебування на позиції.
До повномасштабної війни молодший лейтенант Сергій Ананенко жив звичайним цивільним життям у Кременчуці разом із дружиною та маленьким сином. Історію молодого командира взводу розповіли у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 14 січня.
Бойовий шлях Сергія Ананенка розпочався у 2024 році – він добровільно мобілізувався 21 липня. Після батальйону резерву потрапив на навчання і отримав офіцерське звання. 19 січня молодий офіцер потрапив до 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького, а 15 лютого він вже зайшов на бойову позицію.
Воїн каже, що захід на позицію був складним: важкі рюкзаки, боєкомплект, запас їжі – усе доводилося нести на собі. Але найважчим стала моральна неготовність до настільки тривалого перебування на позиції.
На позиції був старший воїн, який вводив його в курс справи, пояснював тонкощі служби й моменти, які потрібно знати. За словами воїна, страху як такого вже не було – прийшло усвідомлення, що якщо ти став на цей шлях, вибору більше немає.
Хоча позиція вже була облаштована – з часом її довелося коригували під нові умови з урахуванням дій противника. Побут тримався на взаємній підтримці – кожен вносив той вклад, який міг. Крім того була взаємодія з сусідніми позиція.
Зокрема позиція, де перебував Сергій Ананенко, допомагала іншим електроенергією за допомогою генератора. Забезпечення було переважно з повітря: воду, продукти та необхідні речі доставляли безпілотниками. Пізніше викопали собі навіть власну криницю.
Бойові історії молодшого лейтенанта
Звісно ж основною проблемою був не побут, а окупанти. Спочатку російські солдати діяли великими штурмовими групами, із застосуванням бронетехніки, а згодом перейшли до тактики малих підрозділів і активного застосування дронів. Одного разу, коли російський солдат заховався у їхній криниці:
«Їх було троє, двоє були знищені, і один заховався там. І коли я підходжу до входу і дивлюсь, що я не пам'ятаю, щоб минулого разу там лежав автомат. Коли я починаю тягнути його лопатою на себе, то він навпаки забирає його на себе. Я розумію, що там хтось заховався. Він сидів і чекав своєї нагоди, щоб завдати шкоди. Але йому не вдалося – ми його знищили» – розповів воїн.
Одного дня підрозділ молодшого лейтенанта отримав таки наказ на вихід. Проте це було, напевно, ще важче ніж зайти. Той шлях, по якому заходили, був надто небезпечним через російську активність, тому виходили іншим маршрутом.
«Вихід був вночі. Це було поле зі зміненим рельєфом. Це як вирви, яри, пагорби тощо. Там були перепади 1-2 метри, але на тій відстані, яку ми пройшли, це було приблизно понад 8 кілометрів, може, навіть і до 9. Було таке, що я скупався по шию і доводилося йти мокрим, бо там не було вибору. До кінця я сам не вірив, що ми це зробимо, але нам вдалося вийти».
Зараз молодший лейтенант очікує на відпустку, будує плани на відпочинок. Поступово адаптується до цивільного життя, хоче відпочити й провести відпустку з рідними. Воїн каже, що пережите змінило його цінності. Те, що раніше здавалося звичайним, тепер має геть іншу цінність.