Чому я біжу? 5 історій, які змотивують вас нарешті вийти на пробіжку
Найпростіша активність, яку може дозволити собі кожна людина, – це біг. Бо щоб вийти на свою першу пробіжку, достатньо просто вдягнути спортивний одяг та взуття, переступити поріг дому і крок за кроком долати свої перші бігові метри. Найчастіше спортом у дорослому, та навіть зрілому, віці починають займатися не від кращого життя. Когось підкосило здоров’я, інший набрав вагу і хоче схуднути, ще один прагне таким чином позбуватися стресу.
У Полтаві популярність бігу активно зростає, і прямий доказ тому чимало бігунів на вулицях та численні бігові івенти. Існує в обласному центрі і кілька бігових клубів. Першим з них з’явився Running club Poltava, і за два роки з трьох засновників розрісся до сотні любителів бігу. Членам клубу чи не щодня доводиться чути від сторонніх: «Чому ти бігаєш? Нащо тобі це треба?». Тож ми зібрали 5 бігових історій членів Running club Poltava, в яких намагалися знайти відповідь на це одвічне питання.
Неля Агапова: «Як правило, людина динамічно зростає в своїх цілях, якщо вона з кимось змагається»
Перші відчуття від бігу у Нелі Агапової були не з найкращих. Вийти на пробіжку більше мотивували однодумці, які збиралися для занять спортом, а разом з тим – спілкування та обміну позитивними емоціями.
«Після того, як я прийшла в біг, у мене кардинально змінилось оточення, з’явились люди зовсім іншої якості, з якими мені приємно і комфортно спілкуватись і розвиватись.
У перший рік я дуже популяризувала біг, навіть нав’язувала думку, що треба бігати. Не всі це сприймали. Як кожна жінка, я розглядала біг для здорового способу життя і щоб гарно виглядати. Потім це переросло у більш соціально-важливий проект, який дає позитивні зрушення місту, - Running club Poltava, який ми заснували разом з Дмитром Кербутом та Григорієм Юхимцем, а я стала головою цієї громадської організації. За нашою діяльністю спостерігають, долучаються до клубу, ми вносимо в життя Полтави здоровий дух, фізичний розвиток. І робимо це щиро.
Часто запитують, за рахунок чого збільшуються ряди клубу? Думаю, причина в тому, що зібралися дорослі люди, для яких біг став більше, ніж захоплення, – невід’ємною частиною життя».
Неля Агапова активно популяризує біг на своїх сторінках у соцмережах. Це слугує прикладом для її друзів та колег, які з пасивних спостерігачів перетворюються на активних бігунів. Голові Running club Poltava приємно надихати інших змінити своє життя. Але, коли чимось довго і самовіддано займаєшся, й собі часто доводиться змінювати та шукати нову мотивацію, щоб вийти на чергову пробіжку.
«“Вигорання” буває у всіх бігунів. У мене було так після марафону. Пауза тривала кілька тижнів, але потім з’явилась нова ціль. Якщо хочеш вдосконалюватися, треба ставити цілі. Бо, як каже Андрій Оністрат, «жопний спорт» не мотивує. Ти само собою приходиш до вигляду, до якого колись прагнув. Але просто бути гарним і струнким – це не самоціль, бо вона не мотивує. І наодинці бігати складно і некомфортно. Як правило, людина динамічно зростає в своїх цілях, якщо вона з кимось змагається. Саме тому люди долучаються до нашого клубу».
Неля Агапова – реальне підтвердження того, що хвороби не можуть стати на заваді біговим заняттям. Навпаки, біг змушує більше приділяти уваги своєму здоров’ю і природнім способом зміцнювати його.
«Мені лікар говорив, що я ніколи не буду ходити на підборах, бо в мене грижі в спині. Сьогодні мене це не турбує, бо завдяки активному способу життя проблеми самі по собі відпали. Недарма кажуть: якщо ти не можеш забезпечити свою старість завдяки великим фінансам, ти можеш відкласти її прихід завдяки активному способу життя і бігу».
Дмитро Кербут: «Біг дає форму і повертає голову на місце»
Ультрамарафонець, UKRMEN та інструктор Running club Poltava Дмитро Кербут починав бігати вулицями Полтави, коли місто було ще зовсім не біговим.
«2014 рік – це суворий рік, ще дикий для бігу час. Полтава не біжить! Дівчата хапаються за сумки, коли ти пробігаєш повз них. Услід лунає стандартне «Динамо біжить!» Якщо хто й бігав, то тільки на стадіоні. Ніяких постійних компаній, пробіжок не було. Усі бігали поодинці. А з появою Running club Poltava, який ми заснували і де я став інструктором, в житті бігу стало більше, з’явилось більше друзів. Я не думав, що після 30 років завдяки бігу може настільки змінитись оточення. Із клубом жити стало веселіше і цікавіше. Деякі люди просто приходять на клубні тренування. Їм не так цікаві змагання, результати, як просто подобається цей драйв, компанія, середовище. Загалом же я вважаю, що біг дає хорошу фізичну форму і повертає голову».
Дмитру подобається як тренуватись самому, так і тренувати інших. Спотстмену цікаво вирішувати якісь завдання, наприклад, працювати на швидкість, і, у той самий час, приємно бачити, як люди, яких тренував, досягають успіхів.
«Часто доводиться чути питання: «Як почати бігати». Я відповідаю: просто біжіть. Не шукайте “відмазок”, що немає фізичної підготовки, форми, взуття, місця, часу…Не можна відкладати. Встав і побіг 200, 300 метрів, кілометр. І щоб за тиждень не перестати бігти, потрібна мотивація. А кращою мотивацією є старти. Якби я не брав участь у забігах, бігав без результатів, я б це закинув точно. Я не з тих, хто хоче схуднути чи покращити форму за допомогою бігу. Звісно, у всіх досвідчених бігунів настає період “професійного вигорання”, коли багато чого досягнув і не бачиш подальшої мотивації. Але в бігові завжди можна знаходити нові цілі: пробігти ультрамарафон, спробувати себе в СтронгРан, тріатлоні і т. д. Я так і роблю».
Дмитро Кербут завжди каже, що має дві родини: власну сім’ю і Running club Poltava. Він вірить, що своїм прикладом та біговим рухом, який просуває, додає Полтаві та її жителям гарного настрою і здорового духу.
«До клубу варто прийти, бо будете на одній хвилі з собі подібними. Тут теж люди, які починали так само, як і ви. Нічого не знали, соромились бігати по місту. А в клубі підкажуть елементарне: де краще стартувати спочатку і які кросівки вибрати. А ще зрозуміють, підтримують і надихнуть бігати в задоволення».
Геннадій та Оксана Полових: «Ми хотіли стати прикладом для дочок, щоб вони рівнялись на нас і пишались нами»
Уявляєте, як це: жити, працювати, ще й бігати разом? Для родини Половихів це щоденна реальність, яка зовсім не обтяжує, а, навпаки, слугує потужною підтримкою, натхненням та мотивацією. У всіх сферах життя.
«Бігом почали займатися 5 років тому після тренінгу Дмитра Геращенка. Взагалі, цей захід був направлений на розвиток, командоутворення. Але Дмитро так «смачно» розказав про біг, сказав, якщо маєте ціль, то на початок її реалізації у вас є 48 годин. Мені ця ідея засіла в голову, і на наступний день я сказав дружині Оксані: “Побігли!” Ми взяли дочок і вийшли на пробіжку. Перша дистанція була десь 2,5 км. Добігли, все нормально. Старша дочка так виклалась, що аж кров носом пішла. А потім потихеньку з дітьми перемістились на пробіжки в Дендропарк. Кілька разів на тиждень бігали. Долучали й своїх працівників. Одні приходили, інші відпадали… А ми так і продовжували бігати по 3-6 км. Поруч нікого не було, щоб підказав, що можна бігати більше. Тоді я Оксану на пробіжки силою тягнув. Я ж з самого початку кайфував від бігу».
Біг як спільне захоплення зміцнив родину Полових. Сім’я ще більше часу стала проводити разом: на тренуваннях, у поїздках на забіги, на заходах бігового клубу, до якого теж долучилися ще на початку його існування.
«Основна наша мотивація почати бігати – це діти, ми хотіли стати прикладом для дочок. А друга причина – щоб вони нами пишались. Так і сталося. Вони захоплюються нами, клубом, – каже Геннадій. – 5 років тому на вулицях Полтави зовсім мало людей бігало. А зараз таке відчуття, що півПолтави бігає і всі про біг тільки й говорять. І він, справді, стає популярним. І це чудово! Ми бачимо, які люди долучаються до клубу, – активні, позитивні, з ними хочеться спілкуватися і приємно проводити час».
Оксану Полових питання: «Для чого я бігаю?» не лишало дуже довго, аж до першого марафону.
«У Гени були проблеми зі здоров’ям і нам треба було займатися спортом: бігати, плавати. Тому ми дружно родиною старалися підтримати його. Але бігати заради когось – це короткотривала мотивація. Все одно треба шукати свою. Чесно кажучи, бігати я не дуже люблю. Це не моє. І довго я цю мотивацію шукала. Потім зрозуміла, що мозок дуже добре прочищається киснем. А взагалі біг поліпшує здоров’я, дає заряд енергії, робить з тебе приклад для інших».
Бігати в парі – то завжди гарантія, що ухилитися удвох від тренування не вдасться. Якщо лінується Геннадій, то Оксана тягне його на пробіжку. І навпаки. Тож у родині Полових завжди баланс.
«Дочки з самого початку бігали з нами, але, мабуть, швидше через те, що ми після пробіжки заїжджали на цукерки з кавою, – сміється Оксана. – А потім одного разу подруга меншої дочки сказала: “Аня мені зізналася, що вона просто ненавидить бігати!” Справді, вона повільно бігає, їй важко психологічно. І вона перестала бігати. А старша Анастасія більш заповзята. Але в неї, крім бігу, дуже багато захоплень».
На одній з перших пробіжок Дендропарком, Геннадій сказав Оксані: «Уявляєш, колись будемо тут бігти, а з нами ще 30 людей!» Минуло кілька років, і мрія стала реальністю.
Григорій Юхимець: «У 2015 році на нас показували пальцями, а зараз вже нормально на бігунів реагують. Хоча “Динамо біжить!” чуємо й досі»
Ультрамарафонець Григорій Юхимець, як і більшість, до появи клубу в житті бігав невеликі дистанції наодинці, на стадіоні. А потім перше відкрите бігове тренування, перший старт на Полтавському напівмарафоні і перші 21 км. Так і втягнувся. Та настільки, що став інструктором Running club Poltava, і зараз тренує одноклубників.
«Усе з досвідом напрацьовувалось. Підбирав спеціальні бігові вправи. Щось з інтернету, щось від інших тренерів переймав. Спочатку думав, як мене приймуть, хто я такий, що тут команди роздаю. В інших тренерів ім’я відоме, заслуги. А я хто? Але пішло-поїхало».
.jpg?1538127190628)
Довгі дистанції Григорій й досі бігає наодинці зі своїми думками і «тарганами». Інші ж тренування любить проводити з одноклубниками. Так легше долати лінощі, до яких всі схильні від природи, а ще гуртом цікавіше й веселіше.
«Якщо ми взяли на себе таку відповідальність, як біговий клуб, наше завдання – якомога більше людей навернути до здорового способу життя і допомогти втілити цілі цих людей. Я отримую велике задоволення, коли бачу, як мої вихованці покращують свої результати, перемагають себе, інших. І коли знаєш, що в цьому є й твоя заслуга, це приємніше за власні досягнення. Але завжди треба ставити нові цілі, щоб не топтатись на місці й не втратити бажання займатися бігом. Особисто я поки що зупинився на ультрамарафоні (100 км), і є дуже велике бажання покращити свій фінішний час».
Зараз своїм досвідченим оком Григорій Юхимець вже за кілька тренувань може зрозуміти, чи новачок швидко перегорить, чи залишиться в бігові назавжди.
«Часто чую: нащо ти бігаєш? Багато хто не розуміє, чому взагалі це потрібно робити. А 42 чи 100 км – це, тим більше, людям не вкладається в голову. Але чи варто пояснювати? Це як я не розуміюсь на космосі, так я і не поясню нічого про нього. Так само важко далекій від бігу людині аргументувати свою мотивацію. У кожного вона своя. Хтось худне, хтось хоче перемагати, хтось просто для активного життя. Біг стає популярним. У 2015 році на нас ще показували пальцями. Зараз вже лояльніше реагують, та й людей більше бігає. Але й досі трапляються випадки, коли у темний час доби нам з “генделика” услід кричать “Динамо біжить!”»
Тетяна Лукомінська: «Біг – це чудова нагода побути наодинці з собою»
Учасниця Running club Poltava, інструкторка з йоги і банківська працівниця Тетяна Лукомінська усе своє дитинство, шкільні та студентські роки бігала кроси по 400-2000 м, брала участь в міських змаганнях, спортивних студентських олімпіадах. Потім були просто зайняття на біговій доріжці в фітнес-клубах. Але це було дуже нудно і монотонно, тому терпіння вистачало максимум на 3 км.
«Ми за здоровий і активний спосіб життя, тому в родині спорт займає важливе місце. Разом із чоловіком багато років ходимо в спортивний клуб, займаємося фітнесом, підтримуємо форму.
2 роки тому, подорожуючи по Скандинавії, нас вразила кількість людей різного віку, які виходять на пробіжку в будь-який час доби, в будь-яку погоду. Дивлячись на набережні, ландшафтні парки з біговими доріжками відразу нестерпно захотілося пробігтися і насолодитися природою, свободою. Саме так і виникло бажання по приїзду додому почати серйозно займатися бігом – увесь рік і тільки на вулиці! Чоловік підтримав, радів таким моїм поривам. Ще будучи в Норвегії, півдня ми присвячували шопінгу в спортивних магазинах – терміново треба було купити все для бігу. Коли з’явились нові, а, головне, красиві кросівки – це стало додатковою мотивацією для початку бігового життя».
Ще одним поштовхом до бігу для Тетяни і її родини став біговий клуб, де вони знайшли однодумців та заняття, яке об’єднує всіх довкола себе. Атмосфера, драйв, сильні, цілеспрямовані та позитивні люди – усе це щоразу надихає встати раніше, пробігтися, зарядитися і зустріти новий день повними сил і енергії. Зі спільних тренувань клубу у Тетяни Лукомінської, сина та чоловіка почався етап правильного підходу до досягнення поставленої цілі – пробігти свій перший напівмарафон.
«Я усе своє свідоме життя в спорті: 15 років занять плаванням, футбол, теніс. Але коли в сім’ї почали активно бігати, я подумав – усі біжать і я побіжу. Тільки я хочу бути швидшим за всіх і всіх переганяти, – зізнається син Тетяни Максим. – Чому я біжу? Це новий виклик собі».
«Я біжу заради змагання. Із собою, зі своєю дисципліною, витривалістю, часом та віком… Для цих викликів біг – краща вправа. Крім того, численні змагання, забіги – це дуже цікаво. А ще я хочу встигати за моєю дружиною,» – ділиться чоловік Тетяни Олег Ричик.
«Біг – це чудова нагода побути з собою наодинці. Без дзвінків, музики і соцмереж. Після 10-20 км і починається те, що я люблю в бізі. Це час тільки для себе! Лише звуки природи і власного дихання. Це динамічна медитація. Після тренування ти розумієш, що став сильнішим і кращим. Я люблю цей стан і насолоджуюсь процесом. А які неймовірні емоції отримуєш на офіційних забігах, після перетину фінішу! Коли досягаєш того, що раніше було межею, – горизонти розширюються, і ти йдеш далі. Вперед, до своєї нової мети, туди, де ще не був і не знаєш, які відчуття тебе там чекають. І розумієш, що межі зовсім немає! Усі обмеження тільки в нашій голові. Біг – це життя: яскраве, емоційне, насичене...»
Авторський матеріал Марини Франчук