Дружина полеглого воїна Дмитра Карасьова з Полтави розповідає про захисника
Прапорщик Дмитро Карасьов загинув 16 квітня під час виконання завдання поблизу сіл Яблукове та Веселе Запорізької області.
Дружина воїна Юлія Лещенко хоче, щоб полтавці знали про подвиг її чоловіка:
«Дуже боляче було його втратити, але він так любив Україну й захищав її для нас. Був відважним воїном, тому люди мають запам’ятати його. Мені було дуже важко повірити, що Діма загинув, з цим неможливо змиритися».
Дмитро Карасьов – військовослужбовець оперативного резерву першої черги, командир відділення розвідувального взводу. Він загинув відбиваючи ворожу збройну агресію. Воїна поховали у Бричківці біля батька за його заповітом.
Жінка приїжджала до чоловіка, коли той перебував уже на позиціях. Він передав їй рудого кота Барсика, який одного разу прийшов до бійців й залишився з ними. Його назвали на честь полеглого бійця з позивним «Барсик»:
«Він віддав мені цього кота й сказав, що це не просто улюбленець, а бойовий побратим. Тепер я його доглядаю, бо він мені довірив це. Бережу пам’ять про чоловіка, мого героя».
Бойовий досвід Дмитра Карасьова був довгим , адже у 2014 році він пішов захищати Україну на сході. За це його народили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Дружина воїна зберігає почесні грамоти героя за високі досягнення у військовій службі.
По поверненню з фронту працював на посаді старшини навчальної роти зв'язку навчального центру Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій.
З початком повномасштабної війни проти України Дмитро Карасьов знову пішов на фронт, де рятував побратимів й гідно виконував бойові завдання. Дружина береже пам’ять про героя, адже пам’ятає яким він був у родині:
«Був дуже турботливим. Кажуть, що ідеальних людей немає, але це не так. Діма був для мене ідеальним. Він купував у бабусь в Полтаві квіти чи овочі, щоб їм допомогти. Уявіть, приходить зі служби, а в нього часник у всіх кишенях. Він його викупив, щоб допомогти бабусі, яка просто так нічого не брала. І таким він був у всьому».
Так само згадує про полеглого захисника сусідка родини Любов Денисюк. Вона говорить, що досі не може повірити у те, що Дмитра більше немає:
«Дмитро був людиною, яку не можна було не поважати, любити як рідного сина. Він залишився для мене таким, як я його бачила коли він йшов на прокляту війну, яка його забрала. Дай Боже сили нашим захисникам і захисницям. Герої не вмирають».
Пам’ятаємо наших захисників.
Також ЗМІСТ розповідав історію про родину Віталія та Вікторії Грицаєнків, які сподівалися почати нове життя й переїхали у січні 2022 року на Донеччину. Віталій був заступником командира полку «Азов» з бойової та спеціальної підготовки. Під час виконання завдання поліг у бою. Йому присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно. Його позивний – «Гоголь», адже він родом з Полтави, а його родина працює у полтавському театрі імені Гоголя, який воїн дуже любив.
Дружині Героя Вікторії вдалося вибратися з Маріуполя через 21 день після початку повномасштабної війни. Сьогодні вона намагається зробити усе можливе, щоб забрати тіло полеглого чоловіка й поховати у Полтаві, аби потім мати можливість його навідувати й розповісти їхньому сину, яким був «Гоголь» та його побратими.