Миколаївська церква – храм, навколо якого виросла Полтава
Була в Полтаві, у Миколаївському провулку, старовинна Миколаївська церква. Сам храм зруйнували ще в 30-ті роки минулого століття, а зараз церкву створили у її прибудові. Згідно з історичними джерелами, саме біля цих будівель почало розбудовуватися наше місто. Що бачив храм за понад два століття, чи легко відбудувати таку церкву та які секрети вона приховує, читайте в статті.
Церква святого Миколая була споруджена ще за часів Полтавської фортеці. Про цей храм відомо тільки, що він був дерев’яний, а в 1758 році згорів. Нова церква була освячена у 1774 році. А поруч з храмом стояла кам’яна двоярусна дзвіниця, побудована в 1784 році.У 1855 році з західного боку вирішили побудувати двоповерхову кам’яну прибудову коштом старости – купця Вакуленка.
Про архітектурні особливості цих будівель, долю церкви за радянських часів та плани відбудови пам’ятки розповіла архітекторка, членкиня ГО «Збережімо Полтаву» Оксана Бєлявська:
«Те, що збережене на сьогодні, це прибудова до колишньої Миколаївської церкви, а історична її частина була висаджена в повітря в 30-ті роки минулого століття. Цю прибудову спорудили в середині ХІХ століття. Тоді громада вирішила, що їй історичний храм уже став затісний. Проєкт замовили в Санкт-Петербурзі, але поки він дійшов до реалізації, зазнав багатьох змін, і будівля, яку бачимо сьогодні, значно простіша, ніж було передбачено в проєкті».
Архітекторка розповідає, що в ХІХ столітті розібрали вхідну конху (склепіння у вигляді напівкупола) історичної церкви і до неї прибудували базиліку – прямокутний у плані храм. А коли вже стару церкву зруйнували, то залишилась колишня базиліка, в якої немає капітальної опорної стіни, бо з того боку була старовинна церква. Коли дивитися з оглядового майданчика біля Успенського собору, можна побачити темну стіну базиліки – насправді це відсутність стіни, затулена підручним матеріалом.
Храм за радянських часів
Ця прямокутна прибудова без купола в радянські часи не викликала суперечностей, бо не дуже нагадувала храм. Тому її і залишили цілою і не зруйнували остаточно. З 1943-го року за часів німецької окупації там знову відкрилася церква – парафія Української автокефальної Церкви. Вона проіснувала близько 10 років – до 1953 року. Потім всі церкви позакривали, в тому числі й Миколаївську. У приміщення заселили художньо-промисловий комбінат, і воно перетворилося на велику майстерню для художників. Худпромкомбінат проіснував у цьому приміщенні до 1993 року. За часи незалежності це приміщення повернули Українській православній Церкві Київського патріархату.
Робота верстатів художньо-промислового комбінату не сприяла збереженню цього об’єкту. Ще раніше бомбардування під час Другої світової війни прискорило руйнування, і те плато, на якому стояла історична церква, зараз практично зруйноване і сповзло до низу Мазурівки – так називали місцевість біля нинішнього Першотравневого провулку.
Для нашого міста ця церква незвична не лише формою (базиліка), але й тим, що вона двоповерхова. Раніше на другому поверсі була так звана «тепла церква», тобто храм з пічним опаленням. У таких храмах, як правило, служби відбувалися взимку. Колись більшість церков були неопалюваними, тому і миряни, і клір особливо любили теплі храми: в них було значно комфортніше вистояти літургію в мороз. Верхня тепла церква експлуатувалася рідко, на відміну від нижньої церкви, яка була доступна кожного дня. Архітекторка говорить, що наявність нижнього і верхнього храмів – досить поширене явище в Україні. Проте в Полтаві подібних храмів не так і багато. Як приклад можна навести Свято-Покровську церкву на Садах-2, збудовану в наші часи.
Миколаївська церква сьогодні
Оксана Бєлявська розповідає, що проєктні розробки реставрації пам’ятки розпочалися ще в 1997 році. До того, коли ще не було нової забудови навколо, там планували розбудову цілого Миколаївського комплексу з відновленням історичної огорожі з воротами та дзвіницею. Справа дійшла до самого проєкту, але далі цього не рушила і роботи на дзвіниці завершилась лише розкопками. Огорожа, яку ми зараз бачимо навколо храму, не відновлена в історичних формах, а звичайна, на яку вистачило коштів у громади.
Зараз настоятель храму протоієрей Олександр Дедюхін плекає думку добудувати східну стіну і звести невелику капличку, щоб позначити, що там була Миколаївська церква. Проєктну пропозицію вже розробили, але вона поки що не пройшла погодження, адже самовільне будівництво на місці історичної пам’ятки незаконне. Залишки стіни колишнього Миколаївського храму мають статус пам’ятки архітектури місцевого значення і внесені до державного реєстру.
Отець Олександр також розповів про другий поверх, який використовують за необхідності. За його словами, там знаходиться престол Георгія Побідоносця, де раз на рік відбувається літургія на храмове свято. Крім того, на другому поверсі звершується служба, коли в нижньому храмі відбувається ремонт. Цікаво, що зараз теплим храмом стала нижня частина, а верхня, навпаки, стала неопалюваною.
Священик говорить, що зараз проводиться відбудова вівтарної частини – стіни, яка була закладена в часи Другої світової війни, коли відновилися богослужіння:
«Але це досить складно навіть не у фінансовому, а в інженерному і документальному плані, тому що необхідно багато дозволів і зараз ми в процесі отримання їх».
Настоятель говорить, що зараз серйозні роботи не проводяться, але потрібно хоч якось підтримувати будівлю, бо її стан буде погіршуватись. Відновлення будівлі планують лише силами громади, інших фінансових надходжень поки що немає:
«Від держави ніякої допомоги не отримували, держава тільки ходить, мене по руках б’є і обіцяє оштрафувати».
Отець Олександр також розповів, що свого часу церкву намагалися захопити представники УПЦ Московського Патріархату. Тоді влада опломбувала будівлю, і вона п’ять років стояла зачиненою.
Сьогодні громада Миколаївської церкви не лише збирає кошти на відновлення храму, а й допомагає воїнам на Сході країни, співпрацює з інтернатами, підтримує людей під час карантину. За словами настоятеля, на недільній службі в храмі зазвичай присутні близько 70 прихожан, а на свята може завітати й до півтисячі відвідувачів.
Фото Анни Аксюк