Місяць у напівоточенні та штурми «вагнерівців»: історії з фронту воїна з Полтавщини
Фото з відкритих джерел
З охоронця супермаркету до кулеметника на найгарячіших напрямках фронту – так почалася історія добровольця Микити Курочки.
До повномасштабної війни старший солдат Микита Курочка жив звичайним цивільним життям на Донеччині у Соледарі. Проте з початком повномасштабної війни чоловік вирішив приєднатися до лав захисників. Історію воїна розповіли у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 21 січня.
Шлях до війська
Микита Курочка до війни працював охоронцем у супермаркеті й жив разом із батьками, а згодом добровольцем доєднався до війська. Він не мав попереднього бойового досвіду: перед від’їздом розрахувався з роботи, зібрав речі й поїхав у Бахмут, зателефонувавши у призовний центр заявив про бажання служити. Там відповіли, що місць у бригадах немає, але формується тероборона, де умови непрості на що чоловік погодився.
1 березня Микита Курочка приїхав до територіального центру комплектування, де вже зібралися сотні охочих. Так сформувався 104-й батальйон 109-ї бригади ТрО, до якого увійшли хлопці з Бахмута, Торецька та Соледара. За два тижні підрозділ повністю укомплектували.
«Тоді у них не було базової загальновійськової підготовки у навчальному центрі. Військову справу опановували паралельно зі службою: блокпости, охорона об’єктів, патрулювання. У вільний час слухали ветеранів АТО, іноді їздили на полігон, стріляти вчилися вже на бойових виходах», – каже воїн.
За словами військового своїм рішенням він здивував батьків, адже тоді вже всі розуміли, що це повномасштабна війна.
Бої у гарячих точках фронту
Згодом підрозділ Микити Курочки відправили для підсилення бойових бригад, у той час точилися бої за Світлодарськ. Коли фронт наблизився до Попасної, чоловік вивіз батьків на Полтавщину, аби убезпечити їх, а сам повернувся на службу й продовжив воювати за Бахмут.
«На напрямок зайшла 93-тя бригада – ми одразу зрозуміли, що щось намічається. Почалися перші штурми “вагнерівців”. На підступах до Бахмута ми, вже придані до 93-ї, серйозно з ними “бодалися”. Мій перший стрілецький бій стався ще дорогою на позицію: потрапив під перехресний вогонь, заліг у воронці, перечекав, довелося відкотитися. Потім навантажили ще “воги” – таку вагу ніс, що по посадці вночі ледве проліз. А під ранок ворог поліз на нас й довелося відстрілюватися», – розповів Микита Курочка.
Після Бахмуту воїн виконував бойові завдання на Лиманському та Авдіївському напрямках у складі свого батальйону спільно з 93 окремою механізованою бригадою «Холодний Яр» та 47 окремою механізованою бригадою «Магура». Служив на посаді кулеметника та брав участь у боях, у ході яких зазнав осколкового поранення.
«Щоб не стати легкою ціллю, намагався постійно рухатися. Навіть виробив для себе простий алгоритм: "Пару коротких, одну довгу – і біжи, бо кулеметник на одному місці не сидить», – розповів воїн.
Наприкінці березня 2024 року на Авдіївському напрямку під час бойового виходу Микита Курочка отримав осколкове поранення в ногу, перев’язку він робив самостійно у темряві. У тому ж бою двоє бійців дістали тяжкі поранення, ще один загинув. Евакуацію проводили побратими, а найважчого вивозили на будівельній тачці, знайденій у дворі зруйнованої хати, інших виводили під руки. Після лікування та відпустки, щойно рана почала гоїтися, Микита Курочка пройшов ВЛК та повернувся до виконання бойових завдань.
Навесні 2025 року захисник провів місяць на передовій біля села Калинове на Костянтинівському напрямку, там його підрозділ опинився у напівоточенні. Тоді ворог прикрив кожен рух кулеметом, а в тилу до села вже проривалися росіяни на мотоциклах. Боєкомплект закінчувався, воїни два дні жили без води та їжі. Побратимам вдалося непомітно пробратися на позицію, щоб провести ротацію. Але під час повернення з бойового виходу групу, де був Микита Курочка, засік ворожий дрон і навів інтенсивний артобстріл зі скидами.
«Виходили ми ті 16 кілометрів дві доби. У перший день дивом нікого не зачепило – на нас реально полювали. А другого, коли вже всі дуже виснажилися, врятувало, що був Великдень і оголосили щось на кшталт перемир'я», – каже Микита Курочка.
Про службу у Територіальному центрі комплектування на Полтавщині
Усі бійці змогли вийти з позицій без втрат, але за дві доби кожен отримав кілька контузій. З точки евакуації їх одразу відправили на стабілізаційний пункт, а потім – на лікування. Після медогляду військово-лікарська комісія визнала Микиту Курочку придатним до служби з обмеженнями.
Повернувшись у частину, він отримав пораду від командира шукати посаду в тиловому підрозділі або територіальному центрі комплектування. Через батьків дізнався про можливість переведення до найближчого відділу ТЦК та СП, отримав рекомендаційний лист і з середини червня 2025 року продовжив службу вже як старший стрілець у взводі охорони РТЦК та СП у Гребінці. Тут він заступає на чергування, бере участь у заходах оповіщення та проводить ритуали віддання військових почестей під час поховання полеглих воїнів. За словами воїна, саме ця частина служби є для нього морально найважчою.
«Часто люди емоційно висловлюють невдоволення, матюкаються. Але не кидаються на нас. Тобто у нас ніколи не було такого, як у ТікТоках показують: щоб підлетіли, побили, вкинули в бус. Принаймні за ті сім місяців, що я тут, жодного разу такого не бачив. Якщо немає броні чи відстрочки, пояснюємо, що потрібно проїхати на оновлення даних і ВЛК. Люди, звісно, не в захваті, але я не ведуся на провокації, поводжуся рівно, добре орієнтуюся в законодавстві – тож і зі мною поводять себе чемно», – розповідає старший солдат.
Одного разу кілька днів поспіль за їхнім «Дастером» їздив чоловік старшого віку на «Ланосі». Згодом той пояснив, що хотів рятувати людей, яких, на його думку, могли силоміць забирати у бус. Він навіть знімав роботу групи оповіщення на відео, але зрештою був розчарований тим, що нічого подібного не трапилося. За словами Микити каурочки, коли під час розмови люди відмовляються йти до ТЦК, бо не бачать себе у війську, він намагається пояснити, чому це важливо:
«Я й сам був у піхоті, і мені реально подобалося. Я знав, за що воюю – у мене старі батьки, і хто їх захистить, як не я? Я не хочу, щоб вони стали рабами. Бо якщо росія сюди добереться – зробить рабами всіх, кого не знищить одразу фізично», – підсумував захисник.
За участь у боях і сумлінну службу Микиту Курочку відзначили медаллю «Хрест Сил територіальної оборони», а також відзнаками «За поранення» та «Ветеран війни – учасник бойових дій».
Раніше ЗМІСТ писав, що перший бойовий вихід молодшого лейтенанта Сергія Ананенка, замість короткої ротації перетворився на майже рік безперервного перебування на позиції.