Мужність чотирьох воїнів Полтавщини посмертно нагородили орденами
Прощання із Миколою Буєвич-Сисоєвим
Рідні отримали нагороди полеглих захисників із Миргородської громади.
11 березня у Миргородській міській раді повідомили, що воїнів посмертно нагородили орденами «За мужність» ІІІ ступеня.
Удостоїли захисників Миколу Колісника, Олега Гужвія, Миколу Буєвича-Сисоєва та Валентина Челкана, які поховані на Алеї Героїв у Миргороді.
Бойовий шлях Миколи Колісника
Оборонець народився у 1967 році та проживав у Миргороді. Воїн мав звання солдат та брав участь в обороні країни. Життя Миколи Колісника обірвалося 10 березня 2024 року внаслідок авіаційно-бомбового удару, який російська армія завдала біля села Копійки на Сумщині.
Полеглого воїна поховали на Алеї Героїв у Миргороді.
Життєва історія Миколи Буєвича-Сисоєва
Народився воїн 25 жовтня 1971 року в селі Показове Миргородського району. Закінчив Дібрівську школу, опанував професію водія, відслужив строкову службу у лавах Збройних сил.
Після армії чоловік оселився в Дібрівці, створив родину та працював задля її добробуту. У 2015 році оборонець став на захист держави й за два роки АТО опанував науку війни. Вдруге мобілізований 1 березня 2022 року, він став частиною 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців та служив на посаді командира відділення взводу технічного забезпечення.
«Микола Миколайович мав роботящі вправні руки, щире і відкрите серце, віру у добро і справедливість. А ще він був справжнім патріотом [...] Як у цивільному житті, так і на фронті, командир відділення, сержант Буєвич-Сисоєв був зібраним, мужнім, витривалим і сміливим. Його поважали побратими і цінували командири», – згадують про захисника у громаді.
1 квітня 2024 року під час артилерійського обстрілу Микола Буєвич-Сисоєв дістав тяжкі поранення. Трагедія сталася на Донецькому напрямку, де ворог не перериває обстріли і бій триває цілодобово.
Півтора місяця лікарі боролися за життя мужнього воїна. Попри це 15 травня серце військовослужбовця зупинилося. Прощалися з воїном на його малій батьківщині, а поховали на Алеї Героїв у Миргороді.
Ким був Олег Гужвій
Воїн народився 1 січня 1979 року в Сенчі, а згодом разом із родиною переїхав у Миргород. Навчався в колишній середній школі №1. Захоплювався футболом, фізичною культурою, військовим вишколом. Здобув фах рятувальника, закінчивши Академію цивільного захисту.
У 2014 році Олег Гужвій пішов добровольцем на фронт, а згодом підписав контракт і служив у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» 53-ї бригади Сухопутних військ України. У війську мав позивний «Купина». Закінчив службу за контрактом у травні 2020 року.
З початком повномасштабної війни ветеран АТО й ООС Олег Гужвій повторно став до лав захисників. 26 лютого прийшов до військкомату, а згодом воював на Бахмутському напрямку.
Бій у березні 2022 року став останнім для молодшого сержанта Олега Гужвія. Незадовго до загибелі воїн дав звістку матері про складну ситуацію на фронті:
«21 березня він прислав нам SMS: "Мамусю, у нас гаряче не на нашу користь. Прошу тебе, попроси пробачення у всіх за мене, за все. Передай слова любові Лєнчику і Тарасові (це його дружина і син): простіть мене й прощайте назавжди". Почути такі слова – це було щось страшне, щось неймовірне. Я не знала, що робити, кричала, бігала. Я шукала виходу, обдзвонювала всіх священників, я поїхала в церкву – "Молімося, молімося". І коли 22-го о 7-й годині ранку він зателефонував, перше слово моє було – я не можу сказати дикий, такий несамовитий крик: "Сину, я тебе спасла, я тебе вимолила". Він каже: "Ні, мамусь, не вимолила. Бери блокнот, ручку, пиши"».
Під час відступу українських військ тіло захисника залишилося на окупованій росіянами території. У жовтні 2022 року Олегу Гужвію встановили пам’ятник на Алеї Героїв у Миргороді. Того ж року йому посмертно надали звання «Почесний громадянин міста Миргорода».
Тіло воїна тривалий час не могли повернути для прощання. Факт його смерті визнали судом.
Шлях Валентина Челкана
Військовий народився 4 листопада 1981 року в Миргороді. З дитинства захоплювався технікою, а після закінчення школи №1 імені Панаса Мирного здобув фах «Техніка газового господарства» в Хорольському державному агропромисловому коледжі.
«Почавши працювати, Валентин розвивав свої навички та будував плани на майбутнє. Він мав золоті руки, вмів вправлятися з електрикою та обладнанням, був умілим будівельником і водієм [...] Валентин Леонідович був не лише солдатом, а й люблячим чоловіком та батьком. Він радів народженню донечки й був гарним батьком для прийомного сина», – пишуть про полеглого в Миргородській громаді.
До лав українського війська Валентин Челкан став під час антитерористичної операції й служив у 831-й бригаді тактичної авіації. З початку вторгнення захисник служив у місці дислокації військової частини, а навесні 2024 року його направили на фронт.
Воїн служив на посаді старшого стрільця – оператора механізованого відділення. Загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.
