На Дніпропетровщині загинув 24-річний воїн Анатолій Недосіка з Полтавщини
Колаж ЗМІСТу
24-річний водій-електрик Анатолій «Бізон» Недосіка боронив Україну з перших днів повномасштабної війни.
Анатолій Недосіка загинув під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині, повідомили 17 березня в Оржицькій громаді.
Життєвий та бойовий шлях воїна
Анатолій Недосіка народився 4 лютого 2002 року в Чутівці. Його раннє дитинство минуло в селі Новий Іржавець, до 8 класу навчався у Староіржавецькій школі. Дев’ятий клас закінчив у Чутівській школі, а згодом здобув фах тракториста та водія у Хорольському міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців.
У липні 2020 року Анатолій Недосіка підписав контракт зі ЗСУ. Хлопець проходив підготовку, стрибав з парашутом, постійно вдосконалював свої навички. З початку повномасштабної війни воїн став на захист України та виконував бойові завдання на різних напрямках фронту. У 2024 році отримав поранення, але повернувся до служби. За мужністьйого відзначили медаллю «За поранення».
Анатолій Недосіка служив водієм-електриком відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Побратими дали йому позивний «Бізон» – за силу характеру, витривалість і надійність. Саме під час останнього бойового виїзду вони і витягли тіло Анатолія Недосіки з палаючої після влучання дрона машини.
З 3 березня 2026 року він вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у Синельниківському районі Дніпропетровської області. Проте нещодавно родина отримала звістку з підтвердженням його загибелі.
За інформацією рідних, у житті Анатолій Недосік був щирим, веселим і дуже компанійським. Його знали як справжнього заводія серед друзів – людину, яка завжди підтримає, пожартує, але і підставить плече у складну хвилину. Він легко знаходив спільну мову з людьми, умів дружити, умів красиво залицятися і завжди залишав по собі теплі спогади.
«Перед кожним бойовим виходом воїн записував голосові повідомлення або відео мамі, де заспокоював, просив не плакати й обіцяв неодмінно повернутися. Він був надійною підтримкою для двох сестер і щирою душею, що понад усе прагнула любові», – пишуть у громаді.
У воїна залишилися батьки, сестра, рідні, друзі та побратими. Прощатимуться з Анатолієм Недосіком 20 березня.
Світла пам’ять герою!
Згадаймо імена полеглих на фронті земляків
Андрій Грабовий – майор поліції, інспектор другого взводу друої роти батальйону поліції особливого призначення поліції в Полтавській області. Своє життя він присвятив службі людям і державі – понад 20 років віддав роботі в органах внутрішніх справ та Національній поліції України. Поліцейський загинув на початку березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
У 2024 році Євгеній Синяк почав працювати на будівництві військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд. Наприкінці серпня 2025 року він підписав контракт із ЗСУ, проходячи службу в інженерно-технічному батальйоні на посаді водія електронавантажувача у званні солдата. 10 березня життя воїна обірвалося поблизу населеного пункту Дмитрівка Краматорського району на Донеччині.
Микола Ткаченко народився 22 червня 1966 року у селі Васильки, здобув професію електрогазозварювальника та пройшов строкову службу в морській піхоті. Серце воїна зупинилося 12 березня 2026 року у місці тимчасового розташування особового складу на Харківщині. У захисника залишилися донька та син.
Костянтин Олексюк у жовтні 2025 року доєднався до лав Збройних Сил на посаду навідника-оператора взводу оперативного призначення. Під час бойового зіткнення 6 березня у районі селища Удачне Покровського району воїн отримав тяжке поранення. Три дні бойові медики боролися за його життя, але 9 березня, під час евакуації, серце захисника зупинилося.