Після бойової бригади – у ТЦК. Як полтавець нарощує військо
Фото – Полтавський ТЦК та СП
Капітан Максим Іноземцев два роки командував артилерійським підрозділом на Луганщині. За бойові заслуги отримав орден «Богдана Хмельницького» III ступеня. Нині він продовжує службу у Полтавському ТЦК.
Офіцерське звання харків'янин Максим Іноземцев отримав ще після навчання в Харківському авіаційному університеті, де здобув фах інженера-механіка авіаційних двигунів та силових установок. Історію військового розповіли 29 вересня у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Як Максим Іноземцев став командиром артилерійського взводу у 50 років
З 2000 року воїн живе у Полтаві, створив тут родину, працював у приватному бізнесі на керівних посадах. Не вважав себе створеним для війни та не мріяв про військову кар'єру. Проте в Харкові жили його близькі – мама, сестра, племінник та старша донька, які не хотіли покидати своє рідне місто. Думки про це мотивували чинити опір російській агресії.
«У квітні 2022 року я прийшов до ТЦК, пройшов ВЛК. На фронт не взяли одразу, відповіли що викличуть. І у жовтні зателефонували. Вже 1 листопада я поїхав у навчальний центр, там і змінив свій фах – з техніка літака на командира артилерійського підрозділу. Мені було тоді 50 років. Після трьох місяців навчання в Національній академії сухопутних військ я прийняв посаду командира першого вогневого взводу, виконував обов'язки старшого офіцера батареї. І два роки пробув у бойовій бригаді» – каже військовий.
За розподілом «Мерлін», таке псевдо отримав офіцер, потрапив у ДШВ – до лав 81-ї окремої аеромобільної бригади. У складі ввіреного йому підрозділу виконував бойові завдання на одному напрямку. Неподалік Білогорівки на Луганщині, яку ЗСУ звільнили у вересні 2022 та титанічними зусиллями утримували під контролем упродовж майже двох років. Позиції артилеристи періодично змінювали, переважно жили в бліндажах.
Своє «бойове хрещення» Максим Іноземцев запам'ятав на все життя. Тоді з артилерійським розрахунком, який виїхав на виконання бойового завдання, пропав зв'язок – під час ворожого обстрілу був знищений їхній «Старлінк». Дорогою на позицію авто з командиром намагався влучити танк, та все обійшлося механічними пошкодженнями. Благополучно відпрацювали, ще й забрали та вивезли єдиного пораненого.
«Це був перший такий випадок, та далеко не єдиний. Якось у нас була цікава позиція – стояли під горою майже на самому березі річки. Були дуже великою занозою для ворога. І от там вже все було жорстко, нас дуже часто обстрілювали. Але й ми завдавали ворогу величезних втрат – переважно живої сили, знищували ворожі підрозділи, вели контрбатарейну боротьбу. Чимало знищували мінометів та кулеметів – те, що піхоті чинить найбільшу шкоду. Після кількох тисяч випущених снарядів я збився з рахунку», – розповів Максим Іноземцев.
Бойовий досвід та навчання підлеглих Максима Іноземцева
В його взводі основним озброєнням були легкі причіпні гаубиці L119 105-го калібру. Виїжджали на встановлене місце, ставили гаубицю на позицію, відчіпляли, маскували. Проводили поточне техобслуговування та орієнтування – це те, що контролював капітан Максим Іноземцев. Коли називали координати його підрозділу під час ворожого радіообміну попереджав особовий склад, що зараз буде обстріл.
Одного разу їхній підрозділ знищив ворожу позицію з гарматами Д‑20 та боєкомплектом – радянськими 152‑міліметровими гаубицями. А іноді бувало, що по їхніх позиціях неодноразово працювали прицільно, але завдяки радіоперехопленню вони вчасно дізналися про наведення на себе.
«Якось ми "розібрали" ворожу позицію гармат Д-20 з боєкомплектом – це ще радянські гаубиці 152 калібру. Доволі яскраве було видовище. Бувало, що і по нас прицільно відпрацьовували. Тоді важливіше було, що врятували людей – з радіоперехоплення дізнався, що по нас наводяться», – розповідає «Мерлін».
Командир керував процесом із бліндажа, а бійці залишалися поруч із гарматою; коли останній боєць заскочив в укриття, над їхньою позицією ліг перший снаряд. Протягом близько сорока хвилин їх буквально «рівняли з землею»: техніка отримала пошкодження, проте люди залишилися неушкодженими. За час, поки Максим Іноземцев командував артилерійським підрозділом, там не було жодних втрат – окрім легкопораненого під час першого виходу.
Тому практично увесь час поміж бойовими виходами організовував навчання для своїх підлеглих. Щоб був відмінний вогневий результат, техніка та люди мають бути готові до будь-яких сценаріїв.
Результатом регулярних навчань стала чітко налагоджена взаємодія, коли гармати для стрільби розгортають за 4-5 хвилин. Залетіли на позицію, швидко розгорнули гармату, заштовхали на вогневу, замаскувалися, зорієнтувалися, навелися – відкрили вогонь.
«Розгорнулися, зорієнтувалися, відпрацювали – все, нікого немає, нічого не було. Отак це працює. Основна задача яка? Чим менше ти перебуваєш просто неба, тим довше ти живеш. І найкрутіше, це коли отримуєш подяку від піхоти. Було, працюєш з батальйоном, вони передають ціль, ми працюємо. Потім лунає "Все! Мерлін, дякую!", на це відповідаю "прийняв, плюс". В такі моменти бачиш взаємодію підрозділів і розумієш, які круті результати це дає – в першу чергу для людей, які в цих підрозділах працюють. Тобто, ми стоїмо один за одного, і ніхто не сачкує, всі викладаються на повну», – розповів Максим Іноземцев.
Зазвичай воїни працювали з відстані до 10 км до позицій противника. Хоча бували винятки. Одного разу їм довелося відстріляти ціль за півтора кілометра – в зоні досяжності ворожих мінометів. «Мерлін» вважає, якщо неухильно дотримуватися правил та настанов, які написані кров'ю, бо враховують бойовий досвід багатьох артилеристів, то все буде добре. Власне, саме з цією метою підрозділ постійно і тренувався.
Щодо побутових умов, в яких місяцями доводилося жити артилеристам, Максим Іноземцев каже, що «гарно облаштований бліндаж нічим не відрізняється від хати – тієї ж мазанки».
Найскладнішим за час служби в аеромобільній бригаді капітан Іноземцев несподівано називає не бойову роботу і не побут. А – повернення в рідне місто. У листопаді 2024 року капітана Максима Іноземцева за бойову роботу відзначили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Під час обстрілу позицій «Мерлін» отримав травму, переніс декілька операцій. Після повернення з лікування ВЛК визнала офіцера непридатним до служби в ДШВ, придатним до тилових підрозділів та ТЦК. Тож капітан Максим Іноземцев продовжує військову службу на посаді начальника відділення рекрутингу та комплектування Полтавського районного ТЦК та СП.
Воїн про службу у ТЦК: комплектування війська та мотивація молоді
Його робота зараз – пояснювати молоді переваги вищої військової освіти перед цивільною, а також пропонувати чоловікам альтернативу мобілізації – військову службу за контрактом. За словами воїна, нині дуже складно працювати над комплектуванням війська в умовах, коли з ТЦК намагаються зробити ворогів, протиставляючи територіальні центри комплектування інтересам українського народу.
Воїн каже, що навколо ТЦК поширюються несправедливі звинувачення, нібито центри лише «відловлюють» людей, і що ворог навмисно перекручує факти, аби дискредитувати роботу ТЦК та службу в ЗСУ. Максим Іноземцев каже, що комплектування війська без цих структур неможливе й що це – необхідна праця, яку хтось має виконувати.
«Навколо ТЦК багато несправедливих звинувачень, нібито ми тільки відловлюємо людей. Ворог навмисне зміщує акценти, створюючи негативне враження про роботу ТЦК та загалом про службу у Силах оборони України. Але без нас неможливе комплектування війська. Це робота, яку хтось мусить робити. Я хочу наголосити: захищати свою землю має кожен. За нас цього ніхто не зробить», – каже захисник.
Колись він був техніком авіадвигунів, а став командиром артилерійського підрозділу, тож впевнений, що кожен може навчитися. Страх, за його словами, – нормальна реакція, але його долають знання, навички й мотивація. І додав, що до війська йдуть не вмирати, а захищати близьких і знищувати ворога – окупант сам себе не переможе, йому треба допомагати, і вони це роблять.